Тарас Шевченко. Послання «До Основ’яненка»

За жанровою особливістю «До Основ’яненка» — це вірш

Кого мали на увазі очерети, запитуючи у Дніпра про зникнення дітей?

На безлюдному степу можна було побачити тільки:

Славу України, на думку Т. Шевченка, містять:

Голосною, правдивою, без хитрої мови називає поет:

Народ поважає Основ’яненка за те, що він:

Художні засоби, використані поетом у реченні:

Б'ють пороги; місяць сходить,

Як і перше сходив...

Нема Січі, пропав і той,

Хто всім верховодив!

Нема Січі; очерети

У Дніпра питають:

«Де то наші діти ділись,

Де вони гуляють?»

Чайка скиглить літаючи,

Мов за дітьми плаче;

Сонце гріє, вітер віє

На степу козачім.

На тім степу скрізь могили

Стоять та сумують;

Питаються у буйного:

«Де наші панують?

Де панують, бенкетують?

Де ви забарились?

Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури... Доля переслідувала його в житті та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу... Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу силу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори».