Григір Тютюнник. Біографія. Новела «Три зозулі з поклоном»

а) «Його новели і повісті суворі, витримані у вищих вимогах правди життєвої і художньої, автор не заграє зі світом, з героями й з істиною, письмо його точне, вивірене, ощадливе, часто новели нагадують мовби гравюри на сталі»

б) «Серед його тюремних творів для мене найдорожчі його інтимні поезії, його відчайдушне вміння знаходити для душі місце всюди — в найкарколомніших знущаннях, у найбезпросвітнішому мороці сучасності»

в) «Український театр дістав свою найкращу комедію, може, свою єдину комедію, якщо властивістю комедії вважати легкість, грайливість, ритмічність, грацію на підложжі глибокого, але тільки натякненого змісту»

а) Львівщині 

б) Полтавщині

в) Київщині

а) Так, це твердження правдиве.

б) Це твердження частково правдиве

в) Ні, це твердження хибне.

а) Письменник не висвітлював у своїх творах тодішній політичний устрій, він тривалий час відмовлявся оспівувати радянську владу.

б) Письменника звинуватили в антирадянській агітації й пропаганді.

в) Письменник не відпрацював «обов’язкових трьох років» після навчання

а) У 1965 році одружився з Валентиною Василівною Попелюх

б) У 1951–1955 роках  служив радистом на Тихоокеанському флоті.

в) Протягом 1957−1962 навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті.

а) «У дитячих бажань і мрій дуже широкий спектр. Зранку хочеш іграшку, а ввечері — космічну ракету. Ясна річ, ракети в мене не було. А у всьому іншому батьки мене не обділяли, хоча й «балуваним» я теж не був. У сім’ї все було спокійно, я не пам’ятаю жодного травматичного досвіду»

б) «У дитинстві в мене не було дитинства. Вихід був один — стати дитячим письменником»

в) «Ні, не свої жалі дитинства, не свій голод, не свого без вини винного батька хотів я згадати, а жалі всього мого покоління і багатьох без вини винуватих батьків»

а) Так, це твердження правдиве

б) Це твердження частково правдиве.

в) Ні, це твердження хибне.

а) Ташанський 

б) Кандиба

в) Стрілець 

а) «Летіла зозуля через мою хату»

б) «Ой у гаю при Дунаю»

в)«Їхав козак за Дунай»

а) неповторність людини, цінність та швидкоплинність людського життя

б) усвідомлення міри добра, за межами якого воно стає злом.

в) возвеличення любові як високої християнської цінності.

а) свого репресованого батька

б) свого репресованого брата

в) самого себе

а) «Я виходжу з-за клубу в новенькому дешевому костюмі(три вагони цегли розвантажив з хлопцями-однокурсниками, то й купив) і з чемоданчиком у руці. І перше, що бачу – хату Карпа Яркового. А перед нею – молоденька сосна рівними рядочками на жовтому піску…»

б) «Боязко й недовірливо відчинилися двері. Я зайшов до кімнати, тримаючи автомат напоготові. Натиснув ліхтарик, і в смузі електричного сяйва завмерла біля столу злякана мати, а ти біля високого ліжка застигла в подиві, закриваючи груди розпущеними косами…»

в) Мати каже, що я (її м'ятежний син) зовсім замучив себе... Тоді я беру її милу сиву голову і кладу на свої груди. За вікном ідуть росяні ранки і падають перламутри. Але минають ночі, шелестять вечори біля тополь і відходять у безвість літа, моя буйна юність

а) лист, сосна, любовний трикутник, син

б) гірська оселя, чорне згарище

в) чорний трибунал, фантастичний палац, загірна комуна

а) Софія отримує листа від чоловіка

б)  Син просить мати пояснити дивну поведінку Марфи  

в) Спогади про почуте від матері вже дорослого Михайлового сина. 

а) «Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той лист; мабуть, ще з півдороги. І ждала. Прийде до пошти, сяде на поріжку – тонесенька, тендітна, у благенькій, вишиваній сорочині й рясній спідничці над босими ногами, – і сидить, сяє жовтими кучерями з-під чорної хустки».

б) «Я бо теж за нею слідком з роботи тікала. Отуди ярком, ярком — і до пошти». 

в) «Голос не здригнеться, і я чую за ним: спогади її не щемлять їй і не болять – вони закам’яніли».

а) наявність обрамлення і трьох частин

б) швидка зміна «кадрів», планів

в) твір починається кульмінацією

а) «Потім я часто чув від дорослих живуче в ті роки прислівʼя: кому війна, а кому мать родна, і завжди, – чи сказане воно пошепки, обачливо, чи вголос, з огидою, – це прислівʼя будило в мені жорстоку зненависть до чужака і горду, по-дитячому ревниву любов до тата».

б) «А перед очима – ось вона: біжить від госпітальної прохідної… Прийшла з села за сто кілометрів пішки, розшукала. А він…не йшов – біг на милицях їй на зустріч… зостався пшик». 

в) «Вона любила твого тата. А ти на нього схожий». 

а) «Любові всевишній»

б) «Високоповажній Наталії Кобринській»

в) «Цвітові яблуні»