Класифікація речень (підготовка до ЗНО)

Навіщо мені весна, коли твої очі — проліски?

Золотожари літня ніч губила, і матіола мліла запашна.

Зігрій мене, бо осінь за вікном про себе тихим сумом сповістила.

То все було в весняній круговерті, у юності щасливому гнізді.

А вже весна, і знову серця щем, і знов надія мертва оживає.

Життя гортає сторінки, не зупиняється, годинник свариться роками на стіні.

Самотність — як обірвана струна, вона ніколи не буває в парі.

Розгулялось літо в росах, в золотих пшеничних косах, в полинових перевеслах.

Давай ще раз побудемо ми разом, нам вечір цей сам Бог подарував.

Глянь за вікно: який чарівний вечір запалює над озером свічки!

Стара черемха заздро поглядала на першу вишню, визрілу несміло.

Народилося літо з дощів і снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею.

Зустрілись двоє пізно по зимі, та вже й на скронях паморозь зимова.

Мені чомусь наснилася весна, така ясна, така сліпучо-біла.

Мати жде і поглядом далеким шукає битий, посивілий шлях.

Початок літа — і з-під батьківської опіки виходить молоде покоління.

Молоді серця вбирають напутні слова, повні мудрості й доброти.

Дивлячись на край свіжої ріллі, бачу кінець літа.

Синиці, зозулі розгойдують квітневий досвіток, розворушують кожну гілочку.

Під тихий крок зорі, під води призаснулі на цей пісок і ми вкладем свій крок.

Червоне сонце закотилося в імлу й пірнуло за обрій.

Жваве полум’я жагуче здійнялося вгору й засичало.

Снігопади припинилися, і над селом розпогодилося.

Насилає зима холоди, і зовні сумне село стає врочисто білим!

Нехай добро завертає у кожен дім і сіє своє золоте зерно.

Не дивися так привітно, яблуневоцвітно.

День біжить, дзвенить-сміється, усміхається!

Гукнем же в світ про наші болі!

Хто може ніч обернути на днину?

Візьми мене, природо, і до своїх причисль.

Годі бити байдики!

Осінь сіла відпочити.

3 журбою радість обнялися.

Сергій — ні риба ні м’ясо.

Ранки стають морозними.

Літо й досі не здається.

Батько з сином були терплячими.

Чумацький Шлях — сузір’я.

Братик нашкодив і накивав п’ятами.

Кожен з нас, буває, помиляється.

Ще сонячні промені сплять.

Не все пробачить можна і забути.

Сусіди почали бити тривогу.

Сиплеться і сиплеться осіннє листя.

Сміливі завжди мають щастя.

Поети вічні перехожі.

У високості — блакить.

Старі дуби, спасибі вам за осінь!

Мій перший вірш написаний в окопі.

Краплини перші вдарили об шибку.

Мораль — в піску зарита.

Я — не мудрець, я лиш поет.

За обрієм наші найпотаємніші мрії.

Весна — художник дуже знаменитий.

Не даруйте жовті тюльпани — квіти розлуки.

П’єм дикого ячменю буйний солод.

Струшую роси — свідків сходу сонця.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати.

Навколо буйний цвіт чорнобривців.

Люблю яскраві маки і волошки.