Кома і крапка з комою у складних реченнях

Так по зимі проходять весни і по грозі сіяє синь.

Навколо стояла така тиша що чути було золотий дзвін переджнивності.

Треба слову радощів додати щоб уміло душу звеселять.

У всіх людей одна є спільна мова братерська любов.

Осінь сумна (?) та весело жити.

Чи то праця задавила молодую силу (?) чи то нудьга невсипуща його з ніг звалила.

Що таке присудок (?) і чим він виражається?

Зима невелика (?) та рот в неї великий.

Я у думках до мами пригорнулась (?) і стало так гарно й затишно мені.

Стояла непорушно тиша, урочиста й ніби свята (?) а згори валив і валив лапатий сніг.

Теплий день розхлюпує блакить (?) і ластівки купаються в промінні.

Над ними білка їсть горішки (?) і стука, стука дятел-птах.

заводячи в гаю пісню веселу.

вітер заводить в гаю пісню журливу.

і вітер заводить в гаю пісню журливу.

хоч вітер заводить в гаю пісню журливу.

Хата, що стала для мене прихистком розміщувалася вище за інші.

Якщо молодший ні з чим не криється, старший не повинен дорікати.

Цілком у твоїх силах зробити, щоб світ довкола став трішки кращим.

З’являться нові машини, рушієм яких буде електромотор і водневе паливо.

Думою тугу розвію, щоб був я завжди таким, яким мене мати й благословила в світи.

Доки мені Бог сил дасть і доки буду жити, буду робити...

Є велика різниця між тими, хто розумний і хто інтелектуал.

Пройшло немало років, як погас вогонь війни, і вичахли гармати.

1

2

3

4

Думаю про те, хто вмикає зорі й хто їх вимикає.

Люди носять із собою ліхтарі, щоб краще бачити.

Якщо не знаєш, що робити роби хоч те, що можеш.

Якщо ви хочете збирати мед, не перекидайте вулика.

Ми ще не пізнали світу, у якому живемо.

Зернина, що лягає в грунт, не журиться, коли і що з неї виросте.

Хто хоче мати друзів той повинен діяти, не шкодуючи сил і часу.

Будинок має таємницю, про яку перехожі навіть не здогадуються.

Дерево стояло ще голе однак на вітах його вже починалось пташине життя.

Хтось шарпнув двері і вони розчинилися навстіж.

Учися як слід то й добро буде.

Місяць на небі зіроньки сяють тихо по морю човен пливе.

Мабуть батько ще більше посивів і мати ще дужче зігнулась.

То шумів зелений лист то в вінку мінився золотом ряст весняний то золотим дощем лились пісні.

Дерева мене чекають і падає лстя на стежку і падають зорі в долоні і падає сон у траву.

Є в коханні і будні і свята є в ньому і радість і жаль бо не можна життя заховати за рожевих ілюзій вуаль.

Ось сонечко світить надворі сніг біліє цвірінчать горобці.

А літо йде полями і гаями і віє вітер і цвіте блакить.

На білу гречку впали роси веселі бджоли одгули замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли.

Коли осінь вмирає на сивому-сизому вітрі ми старієм на рік і немає на долю управи.

Од зеленого берега ніби повіяло холодком холодок ніби лащився до лиця милував його влив в тіло розкіш життя почування радісне безклопітне й безжурне як сама молодість.