Контрольна робота. Пунктуаційна норма. Варіант 2

1

2

3

4

5

Іван Франко писав "Народи тільки тоді зможуть досягнути щастя й свободи, коли всі будуть ученими працівниками"

"Бути людиною, - стверджував Антуан де Сент-Екзюпері - це означає відчувати, що ти за все відповідаєш"

" Людина не для того створена, щоб терпіти поразки... - писав Ернест Хемінгуей. Людину можна знищити, але її неможливо перемогти"

"Багато величного є на Землі,але немає нічого більшого, як людина" - переконував славетний драматург Софокл.

"Ми - не безліч стандартних "я", - стверджував Василь Симоненко і додавав: - А безліч всесвітів різних".

І поки світ не буде в ньому згину великій вірі в розум і людину.

Тільки дерева похмурі та голі на вітрі ламають в розпачі віти.

І страшно хижо дико виють в безлюдній Прип'яті вовки.

Я повертавсь додому після напруженого дня ні мертвий ні живий.

Та вірю сподівана воля прийде до стражденного краю.

За горами став у густім комиші серед яблунь і вишень біліє хатина.

Розплющиш очі зупиниться мить.

На полустанку вікна світяться сміються плачуть солов'ї.

Поспішайте любити всю землю свою і не треба за це ні хвали ні хули.

Тільки в лісах шумів вітер і безкраїм проваллям хиталася темрява.

З борів затишних віяло сосною і дух живиці землю напував.

Дощик перестав і все навколо посвіжішало і заблищало.

Тільки обрій бринить як струна′ дни′на гожа висока ясна.

У ніжнім веснянім теплі розквітнуть і гори і доли.

Відкрий мені таємне джерело де дерево росте старезне вузлувате.

Кущиться бляклий поламаний вітром очерет.

Любіть людей і рідний дім і землю цю де стигле жито ось по закону по якім нам треба жити.

Стоять півколом слухають грузини мотиви щастя болю боротьби.

З кожним днем для мене все рідніші ці гаї і ріки і поля.

Ах як усього багато довкола неба сонця веселої землі.

А думки мої натхненні та квітчасті опадають вересневим жовтим листям.

Мій чорний день хитнувся і розстанув гарячим сонцем спалений згори.

Дихав пахощами трав оповитий тишею степ.

Ворог дезорганізований раптовістю нічної атаки не встиг учинити будь-якого опору.

Усе ніби поменшало і звузилось і дорога і стежка в березі і круча над Россю.

Звідси було видно поле смужку зрізаних соняшників і ліс що вже починається жевріти.

У багатьох істот як-от комах ящірок зелене або зелено-жовте забарвлення.

На землі в траві на деревах в повітрі всюди кипить життя.

Місячним сяйвом залиті мріють сади.

Налита сонцем і вітрами хлюпоче веслами весна.

Степ оповитий тишею дихав пахощами росяних трав.

Гудуть з вітрами до світання дощем оплакані сади.

Білі стіни будинку вертають мені притомність

Вона виповняла весь двір, таїлась в деревах, залягла по глибоких блакитних просторах.

Погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі.

Розплющу очі і раптом бачу у вікнах глибоке небо і віти берези.

Десять чорних кімнат, налитих пітьмою по самі вінця.

Усе одно красти гріх!

Дурний язик не приятель голові.

Богатирство чорнобрів'я ось краса мого народу.

У нас усе суспільство амфорні напівпровідники.

Поезія це завжди неповторність.

Вода з вогнем не товариші.

Бджола відома трудівниця.

Любити не знати спокою.

Коли вогонь розгориться то спалює і мокре і сухе.

Без розуму ні сокирою рубати ні личака в'язати.

І так і сяк намагався відкрити скриньку зась!

Ні під столом ні біля ліжка Тома не було.

Живеш, переймаєшся, на все реагуєш, а згодом озирнешся - уже й не згадаєш, що коли було й чи взагалі було?

Уранці ні світ, ні зоря я прибігла з гуртожитку на автобусну зупинку й цілих півгодини чекала на перший автобус.

У хаті не тільки дід з бабою, а й гостей повно, племінник з дружиною і двоє дрібних діточок.

Тато великий, сильний, мужній, найсильніший у світі - з ним нічого не може трапитися...

Осінній смерк і хрест й зів'ялі квіти ось відповідь на всі твої питання.

І ліс і фіолетові тіні і зоряна ніч усе було урочисто прекрасним і близьким.

На вершечку стрілецької гори на горах і видолинках скрізь уже панувала тиша.

І подумав Стефко що вже ніхто його не любить ні теля ані сонце ані співуча липа...

Стоять верби, опущені зелененьким листям, і, здається, чують сплески журавлиних сурем.

Щоправда біля переважної більшості прізвищ фотографій, на жаль, не було.

Здавалося, ніби народ зібрався дивитися на якусь дивну сцену на морі, на горах.

А втім, Мальві не було так погано біля Юсуфа, як здавалося спочатку.

Лелека покружлявши опускається на граб.

Не піймавши не кажи що злодій

Кіт наближається до нас крадучись.

Вишні зацвівши в росах заплачуть.

Зігнув перехожих у другу мороз насупившись сердито.

Коні боязко косячись на батіг почовгали дворищем.

Стомившись од напливу вражень Шептало спинився.

До ставка городами вся наша братія бігла не чуючи ніг.

Чорні мурахи моторно досліджували зотліле лахміття, шукаючи , поживу.

Дівчинка не знала, що сталося зі звичайним малюнком, але їй так захотілося туди в ліс.

Міст просто поєднав два протилежні береги, творячи ще одну нерухомість поміж їхнім одвічним спокоєм.

Тут, виростаючи із зерна мрії висока дума, мов пшениця, зріє, тут слово "воля" гарт дає серцям.

Козак Бобренко на ім'я Григорій єдиний син достойної вдови.

У бабусиному саду дозрівають яблука соковиті вітаміни.

Весна дівчисько в ластовинні ще не ціловане в уста...

Час великий диригент перегортає ноти на пюпірті.

І полився спів наївний зворушливий з кришталевими трелями з переливами.

Молоде лице дівчини рум'яне усміхнене змагалося красою з квітками та стрічками.

Старий Чумак бронзовий і мускулястий дивився просто кожному в очі й усміхнувся.

Лукаш дуже молодий хлопець гарний чорнобривий стрункий в очах ще є щось дитяче.

Перед тим як сідати обідати, радимо обов'язково ретельно помити руки милом.

І хоча життя послало йому калюжу замість океану, душа в нього була океанська.

Бери стільки, скільки можеш підняти, інакше надірвешся й утратиш усе, що маєш.

Незважаючи на те, що починалася буря, ми всією юрбою йшли до морського берега.

...забираючи із собою тепло.

...місяць вступає у свої права.

...вітерець гуляє, тиша настає.

...одягаючи небо в червоні шати.