Контрольна робота у формі НМТ. "Пунктуаційна норма"

коли ми поверталися з походу.

і підняв густу куряву.

усі подивилися на похмуре небо.

але все одно було душно.

ми продовжували йти далі.

⊟ Δ ⋈ ∐ Ο

⊟ Δ Ο ⋈ ∐

⊟ ⋈ ∐ Ο Δ

⊟ Ο ∐ Δ ⋈

⊟ ∐ Δ ⋈ Ο

∐

⊟

⋈

Ο

Δ

⋈

∐

Δ

Ο

⊟

Олена Іванівна повідомила, що, як і будь-якій людині, мені важливо знати, що про мене думають інші люди, як вони сприймають мої думки.

Олена Іванівна повідомила, що, як і будь-якій людині, їй важливо знати, що про мене думають інші люди, як вони сприймають мої думки.

Олена Іванівна повідомила, що, як і будь-якій людині, їй важливо знати, що про неї думають інші люди, як вони сприймають мої думки.

Олена Іванівна повідомила, що, як і будь-якій людині, їй важливо знати, що про неї думають інші люди, як вони сприймають її думки.

глядачі спізнилися на фільм на 1 годину та 20 хвилин

фільм розпочнеться через 1 годину та 20 хвилин

до початку фільму залишилося 40 хвилин

глядачі спізнилися на фільм на 20 хвилин

коми 1, 2 – при відокремленому означенні

кома 3 – перед підрядною частиною складного речення

двокрапка 4 – між частинами складного речення, що поєднані безсполучниковим зв’язком

кома 5 – між однорідними членами речення

тире 6 – при відокремленій прикладці

просте ускладнене

складносурядне

складнопідрядне

складне безсполучникове

складне з різними видами зв’язку

просте ускладнене

складносурядне

складнопідрядне

складне безсполучникове

складне з різними видами зв’язку

просте ускладнене

складносурядне

складнопідрядне

складне безсполучникове

складне з різними видами зв’язку

просте ускладнене

складносурядне

складнопідрядне

складне безсполучникове

складне з різними видами зв’язку

просте ускладнене

складносурядне

складнопідрядне

складне безсполучникове

складне з різними видами зв’язку

і випромінюють веселковий розмай.

милуючи око веселим сяйвом.

але сонце вже осяяло виднокрай.

бо тільки займається на день.

ранок холодить оксамитові трави.

«За що ж, хто-небудь попитає, Зозуля Півня вихваляє?».

«Та чим же я вам досадив?» ягнятко, плачучи, питає

Яка ти розкішна, земле, — думала Маланка.

Мати через пліт запитала сина, куди він зібрався.

Жалібно жовте листя березини, здається, шепче, «Літо, де ти, літо?».

У городі, де грають струни п’яні, де вічний шум, де вічна суєта, я згадую слова твої неждані.

Минула тривожна беззоряна ніч, і там, де попелясті сніги єдналися з небом почав відділятися світанок.

Я кажу: не було б Дон Кіхотів - вже давно б посивіла земля.

Сон літньої ночі колись мені снився, коротка та літняя нічка була, і сон був короткий, він хутко змінився і зник, як на сході зоря розцвіла.

Легко й радісно зітхнув густий хуторський парк із столітніми дубами, тихо забриніли маленькі шибки в низенькій хаті-землянці, що притулилась самотня до панського парку.

Ранішній солодкий сон; страшенно хочеться спати, і сниться: біліє полями туман, а росою – молоко, холодне і смачне-смачне, перекликаються півні.

Паляник порався в дворі коло воза; його жінка, Одарка, вийшла з хати і простягла руку до старого кострубатого стовбура сухої груші.

Не поет, у кого думки не літають вільно в світі, а заплутались навіки в золотії тонкі сіті.

Осінні дрібні дощі падали на сумовито принишклу землю, і зелено потемніли води в озерах, коли Михайло і Соломія попрощалися з лісником, і лісничихою.

Коли почалася гроза, гра пирипинилась і діти кинулись бігти додому.

Клекіт млина термосить пітьму, а вона чіпляє тендітні зірки, що зриваються і стрімко линуть десь на заставську соснину.

Зліва співали струмки, що збігали з гір, і кожен з них мав свй голос.

1 - Б, 2 - В, 3 - А, 4 - Г

1 - Г, 2 - А, 3 - Б, 4 - В

1 - А, 2 - В, 3 - Д, 4 - Г

1 - Д, 2- Г, 3 - В, 4 - А

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Угорі почало виднішати місяць зійшов.

Як зараз бачу ген горить мій степ.

 Торгуй правдою більше бариша буде.

Хочеш їсти калачі не сиди на печі.

тире

двокрапку

крапку з комою

кому

Наука вчить багато а життя ще більше.

Найшла коса на камінь бо коса не втне а камінь не подасться!

Лаврін не поганяв волів він забув і про воли і про мішки й тільки дивився на Мелашку.

 Якщо раніше встанеш то більше зробиш.

двокрапку

тире

 крапку з комою

 кому

 тире

 кому

двокрапку

крапку з комою

Іде весна іде красна земля оживає.

Сойка підступна птиця вона мастак нищити дрібне птаство і їхнім же голосом веселити себе

Сашко не повірив своїм очам на стежці перед ним стояв Сіроманець!

Та радість була недовгою татарам вдалося здертися на вал і зв’язати рукопашний бій.

А Контури образу були тільки злегка намічені білою крейдою, а Семаковський так легко і скоро перебігав по них пензлями і такими, буцім повітряними, красками закладав їх, що здавалося, ніби він не малює, а вичаровує з дошки образ.

Б Баритон і другі тенори смикали мене за пояс і плечі, регент махав на мене й одчайдушно моргав очима й бровами першому тенорові; навіть статечний, поважний директор бентежно ступив крок уперед, щоб глянути, який це пустун наважився так зухвало зіпсувати урочисту частину обідні. 

В Справді, під темним небом затривожився ліс, закипіло листя на ньому, деревам захотілося бігти, але вони не знали, куди податися, й, стогнучи, металися на всі боки. 

Г Кожна ягідка горіла твердим кораловим світлом, воно було рівне й туге, і тільки хіба що язички-зайчики віддзеркалювались від блискучої шкірки.

А А надвечір між тополями, де затінок тримається цілий день і степова трава хвилястими рунами лежить по землі, стоять столи на честь льотчика, а за столами сидять чабани. 

Б Тут росли колючі кущі терну, шипшини та глоду, красувалися й дозрівали на вітах ламкої крушини темно-червоні ягоди, що їх у народі звуть вовчими. 

В У просторій хаті, куди зайшли всі, було тепло: від обкладеної кахлями груби пашіло прниємним духом. 

Г На струмені гусакові відлягло від серця, і він вів гніздо, не підштовхуючи його лапами: гніздо несло перед очима в бистру темінь, і гусенятко не могло надивитися на свого зграбного тата. 

А Ще якийсь десяток днів — і скоро лютому кінець, але чомусь не хочеться думати про те, що ці безмежні сонячні усмішки зникнуть разом із снігом і зимою. 

Б Нині кожен має бути людиною в людстві, щоб кожним нервом відчувати його болі і тривоги, нині кожен мусить почувати себе органічною часткою великого собору людської цивілізації, щоб самовіддано тримати на собі його споруду. 

В Сніги зацвіли так, як іще не цвіли досі, і сяйво розквітлих снігів наче аж гримить нестримною радістю, і все довкола перейнялось її настроєм — дерево і пташка, протоптана до колодязя стежка й людина, що йде з відрами по воду. 

Г Гірко було те, що я тепер не міг уже співати ні в якому хорі, бо на все життя втратив власний голос, так і не дізнавшись, що вийшло б із мене — тенор чи баритон, чи ні те ні се. 

Лунає він над рідним краєм, твій сміх добра і чистоти, розважний сміх твій помагає по світлому шляху іти.

Узяв той хлопець з собою кошлату, як у печенігів, шапку і вуздечку, а точніше, обротьку, що не дзеленчить вудилами.

Щоб ви знали, ні на яку іншу птицю крім качок у Тихона не піднімалася рука.

кома 1 виділяє відокремлену обставину

кома 2 розділяє частини безсполучникового речення

кома 3 розділяє однорідні члени речення

кома 4 розділяє частини складносурядного речення

3

4

5

6

Багато струмків народжується тут, високо на горах, де росами опадають тумани, й де хмари часто сіють дощі.

Де знаходить природа такі розмаїті барви, що їх не відтворити точно жодною фарбою, жодним пензлем?

Дерева , казково білі й легкі вночі, зараз обважніли, посірішали й ніби танули розтікалися сірим туманом по низині.

Здоровенний дуб розлігся , розширився своїм кострубатим гіллям так що аж темно під ним.

Високо поросло розкішне дерево вгору, укриваючи, холодком зелену землю

Отут серед цвіту, здається: що якби людина навчилася мудрості в дерев, то не була б ворогом самій собі й природі.

Сонце вже котилося на захід, над полями здіймалася легка пара, у небі, як листя осики, тріпотіли крильцями жайворонки, зеленим соком пашіли трави, — у які причепурилися горбки.

Уявімо що світ, який нас оточує — це поле, а слова, які називають предмети навколишнього світу — рослини на цьому полі.

Проміння ламалося в хвилі, блищало, миготіло, рябіло, наче хто сипонув на воду блискучими іскрами.

другому

третьому

четвертому

п'ятому

Я в пісні молодість знайду і довго-довго буду з нею.

Вдалині хиталися дерева і синів задуманий прибій.

Дітям здавалося що вже вечір і що вже невдовзі прийде мама.

Шумів весняний дощ і в унісон із ним шуміли сосни.

Коли він торкався смичком до струн скрипки все на світі зникало і залишалася тільки музика.

Дмухнув вітер понад ставом (?) сліду не стало.

Злітає листя з осокора (?) летять листки з календаря.

Журиться жайворон (?) літня пора промина.

Садок вишневий коло хати (?) хрущі над вишнями гудуть.

Поети йдуть за горизонт (?) поезія зостається віч-на-віч з вічністю.

Рая у свою чергу спитала про щастя.

Рая у свою чергу спитала, як ти розумієш щастя.

Рая у свою чергу спитала, як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала, що як він розуміє щастя.

 «Добрий вечір вам»: заспівав позаду тоненький дівочий голос.

 «Коли я сита, то така я добра», ковтнувши жертву, просичала Кобра.

 «Ні, — сказав сам собі Василько, — щуки я не піймаю, бо вона прудка».

 Мама сказала: як же ж мені сумно, хочу побачити рідненьку сестру.

 Я цієї пісні раніше не чув, – сказав студентові Василь: – Ви її всю знаєте?

 «Щось воно недобре»: подумав Андрій, удивляючись у пітьму.

 «Може, я міг би вам допомогти?» – довірливо запитав незнайомець.

«М’ята», – прошепотіла Настя. – «Зійшла холодна м’ята».

 Я вирішила зупинитись і запитати, чого йому треба.

Леся Українка писала, що, доле, ти міцніша і я корюся.

 Карпо спитав Мотрю, хто їй купив намисто.

 Гетьман підтвердив, що не хоче війни.

Де молодий вогонь, що серце пік? (Д. Павличко)

В карих очах було стільки щастя, що Оксані за цілий вік не вичерпати його. (Я.Качура)

Забрав нас труд, що творить чудеса. (М. Рильський)

Історія, що сколихнула мені душу, здається мені дуже значущою (Ч. Айтматов)

Знайомство з Василем Рагузовим, може, й тому не запам'яталося в усіх деталях, що відбулося воно в дуже прозаїчній обстановці. (П. Інгульський)

Мабуть, ще ніколи до цієї хвилини Демид, що сидів попереду поруч з Павлом, не міг оцінити справжньої краси сучасних київських околиць. (В. Собко)

Якось само по собі вийшло так, що Гонтар став головною фігурою на дільниці. (Яків Баш)

Лейтенант оголосив, що нам надається три дні відпочинку. (І. Багмут)

Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя. (В. Сосюра)

Сонце пекло так, що й уночі степ пашів. (Ю. Яновський)

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі. (В. Кучер)

От і прощай літо, бо зима одразу впала на голову. (М. Стельмах)

Якби мені, мамо, намисто, то пішла б я завтра на місто. (Т. Шевченко)

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих. (І. Котляревський)

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків. (М. Сингаївський)

Дерево благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краю. (Т. Шевченко)

 Озвався постріл над рікою і до коня схиливсь козак.

Ще довго він мовчав і ми всі сиділи немов заціплені.

Небо раптом укрилося хмарами і вітер почав дужчати.

Яблука падають і вже червоний килим під яблунею.

Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить.

Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому.

Щасливий майстер, що з тяжкої брили прекрасну постать висікав на радість людям.

Бо коли над сонцем заплететься хмарка, а у серце стукне копитом зима – не нарвеш ти квітів у пожовклім парку, не нарвеш ти квітів, коли їх нема.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мою.

Хай сторінки мої нерівні й незграбно зверстані рядки, бо в книгу дні мої мандрівні життя вписано од руки.

Пахне, кажуть, ромен гіркотою, наче пізня дівоча любов.

Те, що було, минулося і знову не буде.

Якщо взявся іти, кінця ти доходжай.

Дарма що стояло тихе сонячне безвіття, листя тріпотіло на деревах вздовж шляху.

То не любов, яка не вміє бажати іншому добра.

Всі слова на світі замалі, щоб, як хліб, дзвеніти з краю в край.

У Січі був такий звичай, що кожен мусив коритися волі старшого, жити у братерстві один з одним і поводитися доброчесно.

Нема гірше, як в неволі про волю згадувать.

В небі ластівка мріє далека, що на крилах весну принесла.

Чим чорніший пар, тим біліша паляниця.

 Ви знаєте, як пахне хліб диханням сіяча, вогнем безсонних діб?

Щоб вволю всього мати, треба чесно працювати.

Наближалась весна, так що вже не тільки вдень, а й вночі капало зі стріх.

Ніщо мені так не пахне, як наш степ.

 і випромінюють веселковий розмай.

милуючи око веселим сяйвом.

 але сонце вже осяяло виднокрай.

 бо тільки займається на день.

 ранок холодить оксамитові трави.

... кидаю всі невідкладні справи та йду в поля далекі.

... у цей час народжуються нові потаємні мрії та сподівання.

... час пробудження природи від тривалого зимового сну.

… ласкаву, сонячну, повну радісних пташиних переливів.

… коли з-під снігу виглядають перші блакитні проліски.