Самостійна робота "ОднорідніЧР, відокремлені ЧР" укр мов

А Означення;

Б додаток; 

В присудок.

А Спонукальні;

Б розповідні;    

В окличні.

Гори вкриваються позолотою і блиском.

В саду цвіла бузина та калина.

Дощ січе воду, камінь

Хтось бере рушницю і йде до лісу.

Доброго кажуть дожидати треба, а лихе - само прийде.

На щастя, літак ішов по курсу.

На жаль, чудес у світі не буває.

Мабуть, людині не варто відриватися від рідного берега.

Наближення весни в усьому серце чує і в шелесті квітів і у вітрі і в стежках.

Все поволі зникає у темряві море скеля берег.

Бадилина пташка кущик усе звикає жити без води.

Все знайоме і рідне до болю в душі і криниця в саду, і червона калина.

Шумить і шепче і триводить вітер у гаю.

Завод і лан місто і село усе злилося разом.

Заспівали брати і сестроньки.

Їхав козаченько лугом долиною лісочком.

Книги були скрізь і на столі і на полиці.

Лози висип кручі усе виблискує від роси.

Все і повітря і гори і ліси починали від кожного поруху вітру бриніти.

Все буває у серці людському тихий смуток гордий гнів п'янке щастя.

Треба пакувати, а тут як на лихо приїхав Мишанецький.

Будь сміливим не язиком, а ділом.

Усе в чеканні – спілі краплі рос, земля і місяць, вишні і тополі, і тиша в тиші, і тумани в полі.

Ні вдень, ні вночі не стихає клепання коси.

Серед українців здавна цінуються доброта і гостинність.

Напевно сусіди здавна нападали на Україну землі через плодючість українських земель.

Тому й не змогли українці зберегти свою мову.

Весна здається мені найкращою порою року.

Плач же, серце, плачте, очі, поки не заснули 

Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік

Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим

Я люблю тебе, поле, простір твій, широчінь, твої пахощі й цвіт.

Усі: вовки, білки, зайці – бігають по снігу і мимоволі мабуть залишають свої сліди.

Усі: вовки, білки, зайці – бігають по снігу і мимоволі, мабуть, залишають свої сліди.

Усі: вовки, білки, зайці бігають по снігу і мимоволі, мабуть, залишають свої сліди.

Усі: вовки, білки, зайці – бігають по снігу і, мимоволі, мабуть залишають свої сліди.

А життя було усюди і на землі і у воді і в повітрі.

Ні спека дня ні бурі ні морози ніщо не вб'є любов мою живу.

Ясна смуга на воді все ширшає більшає та довшає.

Ой Дніпре мій Дніпре широкий та дужий.

Аж теплою хвилею обдало Тоню при згадці про батька, про його запальність та гостру, гоноровиту вдачу.

Мабуть, ніде в світі немає більше таких пісень, окрім України.

3а Джериною хатою спав молодий парубок, підклавши під голову білу свиту.

Подвиг цієї жінки, Лариси, викликає захват

Старі дуби, зелені, свіжолисті, про давнину свою шумлять

Аж теплою хвилею обдало Тоню при згадці про батька, про його запальність та гостру, гоноровиту вдачу.

Мабуть, ніде в світі немає більше таких пісень,окрім України.

3а Джериною хатою спав молодий парубок, підклавши під голову білу свиту.

Подвиг цієї жінки, Лариси, викликає захват

Старі дуби, зелені, свіжолисті, про давнину свою шумлять

Шумить і гомонить ріка, обганяючи себе саму. 

Дніпро — найбільша річка України.

Перегороджений дамбами, Дніпро втратив свою велич. 

 Дніпро, цей могутній богатир, тяжко зітхає.

Ця своєрідна гавань, на відміну від основного русла Дніпра, мілкіша. 

Аж теплою хвилею обдало Тоню при згадці про батька, про його запальність та гостру, гоноровиту вдачу.

Мабуть, ніде в світі немає більше таких пісень, окрім України.

3а Джериною хатою спав молодий парубок, підклавши під голову білу свиту.

Подвиг цієї жінки, Лариси, викликає захват

Старі дуби, зелені, свіжолисті, про давнину свою шумлять

Бо коли, закохані в минуле, прокуняєм свій великий час, наша лінь ніколи не розлучить.

Буду, мамо горда і вродлива, з тебе дивуватися повік.

Там, у степу, схрестилися дороги, немов у герці дикому мечі.

Не шкодуй добра мені, людині, щастя не жалій моїм літам.

Чи винні ми щось комусь у житті, окрім наших батьків?

Шумить і гомонить ріка, обганяючи себе саму. 

Дніпро — найбільша річка України.

Перегороджений дамбами, Дніпро втратив свою велич. 

 Дніпро, цей могутній богатир, тяжко зітхає.

Ця своєрідна гавань, на відміну від основного русла Дніпра, мілкіша. 

Бо коли, закохані в минуле, прокуняєм свій великий час, наша лінь ніколи не розлучить.

Буду, мамо горда і вродлива, з тебе дивуватися повік.

Там, у степу, схрестилися дороги, немов у герці дикому мечі.

Не шкодуй добра мені, людині, щастя не жалій моїм літам.

Чи винні ми щось комусь у житті, окрім наших батьків?

А буде ще ж і Сцилла, і Харибда - оті страшні пороги на Дніпрі!

Отам вони, мабуть, і народилися, три брати Скіф, Гелон і Агафіс.

І що тепер про себе розповість античний грек сучасник Геродота негоціант з ольвійських передмість?