Ліна Костенко "Маруся Чурай" ( розділ III — «Сповідь» внутрішній монолог героїні, у якому є екскурси в минуле)

Я не забуду, ... , вас ніколи.

Хоч як було, і голод, і зима,—

спасибі вам, дали мене до школи,

де дяк учив і грамоти, й письма - пропущено слово:

Про татка звістки не було з півгоду,

уже й Кузьма з Дем’яном розминувсь.

Бо у ........ із того походу

ніхто живий тоді ще не вернувсь - пропущено слово:

А через рік, і через два, і три

сумні у нас були свят-вечори.

Усе печаль, все тінь його незрима.

....... співають під дверима:

"Ой чи є, чи нема

пан-господар вдомá?" - пропущено слово:

Ішов— ........ у нас через Полтаву.

Ну, обступили, просять, що кому,—

той про сирітку, той про давню славу,

той про Азов, а той про Кодимý - пропущено слово:

Я пригадала ..... молодою.

Вона у мене, як була молодша,

була предивна, як на людський глузд - пропущено слово:

Було, сльозами набрякають очі,

вона ж сміється кутиками вуст.

Таке обличчя чи така вже звичка,

а ...........! — чистий, мов кришталь.

Така була красива молодичка,

вуста сміються, а в очах печаль.

Ото за те й судити мене треба.

Всі кари світу будуть замалі.

Моя любов чолом сягала неба,

а ....... ходив ногами по землі - пропущено слово:

А ..... не так. То розум десь не татків:

— З’єднаєм що, нестатки до нестатків?

Багатому і діти чорт колише,

а бідному і янгол не рідня - пропущено слово:

Аж мати раз не втерпіла моя:

— Що ти все:

мушу, мушу, мушу, мушу?!

Земля, земля... А небо твоє де?

Як будеш так розношувати душу,

вона, гляди, із совісті спаде.

....... все губи затискала,

нікуди з дому Гриця не пускала - пропущено слово:

— Ох, не рівняй!. Роти в людей, як верші.

Ти кажеш — батько, а життя біжить.

Наш батько — з тих, що умирали перші.

А ........ — з тих, що хочуть жить - пропущено слово:

Він не якийсь. Він сам собі .......

У нього скроні в срібній папороші.

Буває так, що слава на дурняк,

а в нього слава за великі гроші - пропущено слово: