Діагностувальна робота. Навичка читання мовчки

У ГОСТЯХ У ВЕСНИ

По байраках ще ховаються сірі брили злежаного сні­гу, уночі морозець притрушує білою пудрою зелене листя осоки на болоті, а вже красується золотими сережками ліщина і на пригрітих сонцем галявинах випинаються молодими соковитими стрілами трави.

У таку пору я поспішаю в ліс. Поспішаю в гості до самої весни.

Ранок теплий, сонячний. Дихає свіжістю земля. Ніко­ли ліс не пахне так солодко й терпко, як у цю вранішню годину. Сльозяться крихітні струмки, шукають дорогу до річечки. Ліс живе передчуттям зеленої повені листя і трав. Він посвітлів, виграє новими кольорами, звуками.

Чуєте: з вільшаника долинає голосна пісня: «При-йди- кум... чай-пить... чай-пить...». Хто ж це запрошує випи­ти чаю? Та це ж співочий дрізд! Він зовсім недавно по­вернувся з далекої Африки й тепер спішить повідомити про це ніжними трелями. Дрозда підтримують і зяблик, і шпак. Вони також радіють, повернувшись до рідного лісу. Синиця, яка ніколи не бачила заморських земель, дивить­ся на них з особливою заздрістю.

А от вівсянка і досі не йме віри, що настала весна. Сидить на сосновій гілці і все перепитує: «Чи це так? Чи це так?». «Так, так, так», — відповідає їй дятел. «Угу, угу», — підтакує горлиця. Здається, пернате на­селення лісу шаленіє від п’янкого повітря, світла, тепла.

Іду лісовою стежкою і скрізь бачу прикмети весни.

Серед чагарників пурхає метелик-кропив’янка. На крильцях — справжня веселка: чорні, жовті, коричневірозводи на червоному тлі, блакитна мережка. І раптом не стало метелика. Де ж він подівся? Ага, сів на торішню траву, склав крильця і став непомітним. Гарно замаску­вався. А коли розгорнув крильця — у повітря знов злетіла барвиста квітка.

Побачив я і сонечко. Воно сиділо на сухому стеблі дере­вію і ніяк не могло відважитись на політ, хоч і піднімало червоні з чорними цятками надкрилля. Узяв я комашку в долоню і зігрів своїм диханням. Сонечко розправило крильця і зникло з очей.

Неподалік від лісового болітця, на пагорбі, ніжилася на сонці гадюка. Уся чорна, без єдиної світлої плямоч­ки. Зачувши шурхіт листя, гадюка ліниво поповзла в кущі.

Що не крок — то нова зустріч. На ялині руда білочка ласує шишкою. Помітила мене й сховалася за стовбур де­рева. А в траві під кущем ліщини затаїлося зайченя: і не ворухнулось, коли я обережно пройшов мимо.

Цілий день блукав я весняним лісом. А під вечір зяблик попередив мене: збирається на дощ. На гарну погоду він співає веселу пісеньку, а перед дощем починає одноманіт­но свистіти. Точна прикмета.

Що ж, пора йти додому.

Виконай завдання:

1. Продовж речення

Поспішаю в гості до самої _________

Визнач жанр прочитаного твору.

Яку причетність до подій у творі має його автор?

Чому все пернате населення лісу метушилося, голосно співало?

Кого автор називає барвистою квіткою?

Як довго тривали описані події.

Хто попередив, що збирається на дощ?

До кого в гості йде автор?

 Хто сховався за стовбур дерева?

Хто ніжився на сонці?

«При-йди- кум... чай-пить... чай-пить...». Хто ж це запрошує випи­ти чаю

А під вечір___________ попередив мене: збирається на дощ.