Навички читання мовчки "Загублені шкарпетки"

Прочитай текст мовчки.

Загублені шкарпетки

Мене звати Петрик. Товаришів у школі у мене багато. Але найбільше я дружу з Миколою. Ми живемо в одному будинку й навчаємося в одному класі, але сидимо в різних рядах.

Дружба у нас міцна!

Коли був сонячний день, ми з Миколою грали у футбол на шкільному дворі. Миколині батьки купили яскраві фіолетові шкарпетки.

Я теж захотів такі самі. Мама купила й мені. Вони були дуже яскраві. Вони нам з Миколоюі так подобалися, що ми їх одягав щоразу, коли ганяли за м'ячем.

Одного разу на великій перерві ми підкидали та передавали по черзі м’яча. Як подзвонили на урок, припинили гру, почали швидко перевзуватися. А коли вбігли в клас, глянули — а в нас обох немає по шкарпетці. У мене правої, у Миколи — лівої.

Наступної перерви ми байдики не били, а всім класом шукали. Переглянули на шкільному дворі геть скрізь і не знайшли.

— Ну, де вона пропала? — сумував Миколка. — Тепер удома будуть лаяти….

— І мене лаятимуть…. — журився я.

Після того вже й учителів мало слухали на уроках. Все думали про загублені шкарпетки і про те, як пояснити вдома, де вони поділися.

“А що, як віддати йому свою шкарпетку? — раптом подумав я. — У нього ж ліва, в мене — права. Якраз і буде пара!..”

Авжеж, так і зроблю — віддам свою. Тоді вдома не узнають, що він загубив, і не лаятимуть. Але якщо вже віддавати Миколці свою шкарпетку, то треба, щоб і він про це не знав!..

Так і зробив. Наприкінці останнього уроку засунув тихцем шкарпетку у Миколів ранець, глибоко, на саме дно.

Однак вийшло непередбачуване, довелося самому дивуватися.

Коли я вдома виклав на стіл зі свого ранця книжки та зошити, то разом з ними витягнув і фіолетову шкарпетку. Спершу подумав, що ми з Миколою переплутали ранці. Таке вже не раз було, бо вони однакові. Щоб остаточно переконатися в тому, подивився на зошити та щоденник. Ні, зошити мої тай щоденник мій теж. Значить, не переплутали. А як же тоді в мій ранець потрапила оця шкарпетка? Адже я добре пам’ятаю, що засовував її не у свій.

Стривай, стривай , шкарпетка ж із лівої ноги! Тепер усе ясно… виявляється, Василь теж хотів мене виручити й засунув у мій ранець свою шкарпетку. От сміхота!

Хапаю шкарпетку і мерщій до Василя. Тільки-но відчинив двері, як відчиняються навпроти і його. Я тримаю фіолетову шкарпетку, і у нього в руці така ж.

 От комедія!       

2. Яку з ознак справжньої дружби продемонстрували дійові особи твору?