неповні речення. тире в неповних реченнях

Стою і думаю.

У хаті тиша.

Говорити стало легше.

Чекаю на повернення сина.

Пахло сіном.

Буду чекати вічно.

Плачу від горя і образи.

Над Києвом веселка.

Жити - Вітчизні служити.

Пташка красна пір'ям, а людина - ділами.

Дерево радіє весні, а дитя - матері.

Я люблю морозиво, а Миколка - цукерки.

Маки - польові квіти.

Маки у полі.

За вікном дощ.

На фестивалі дівчата у вишиванках.

Прийшла довгоочікувана весна.

Пожовкле листя опадає

— Да куди їдеш, Явтуше, Да куди їдеш, мій друже?

— Не скажу!

— Да коли ж твоя та добрая ласка, то й скажеш

— На базар

— Підвези ж мене, Явтуше, підвези ж мене, мій друже. 

— Не хочу!

— Ми, — говорив Ява, — з тобою, Павлушо, хлопці будь здоров. Точно-точно, без брехні, ми таки хлопці з фантазією. Скажи?

— З фантазією, — підтакував я.

— Ти чув, як дід Салимон учора біля сільмагу казав: "Ондо, каже, Ява і Павлуша пішли. От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні". 

— Чув. Точно

Від троянди пахощі, від людини праця.

Серед лісу загубилось озеро Світязь.

На серці було моторошно.

Навкруги стояла тиша.

Не ясла до коней ходять, а коні до ясел.

На сході вже світало.

Поле має очі, а ліс вуха.

Люблю світанок.

Почувся лише якийсь тріск, потім шепотіння.

Праворуч був Дніпро, ліворуч Дон.

Спочатку дерево у корінь росте, а потім у крону.

Роботу зроблено добре.

Від троянди пахощі, від людини праця.

Усяк розумний по-своєму: один спершу, другий потім.

Літо. Берег. Синє - синє небо.

Людина вмивається вранці, кішка увечері.

Заспівай мені якусь свою.

Зустрічали нас усім селом.

Як багато хотілося йому сказати.

Одні люди, як відомо, захоплюються іконами, інші картинами.

Старший різко відштовхнувся палицями, менший за ним.

Було темно.

Праворуч видніється очерет, ліворуч тополі, сосни, яблука, черешні.

Обабіч гірської річки Брустурни розташовані гуцульські оселі.

У тутешньому парку росте понад двадцять тисяч різноманітних дерев, а у степу сотні видів рідкісних рослин.

Печалі бронзове лиття.