Невласне пряма мова. Діалог. Цитування

Говорячи про покликання людини на землі, Максим Рильський проголошує, що «яке глибоке щастя — жить, буть гідним імені людини, народу й людськості служить!»

Тарас Шевченко вірить у краще майбутнє України: «І оживе давня слава — Слава України». 

Михайло Стельмах писав: «Я люблю тебе, незрадлива мудросте книг… і скорботу твою, і радість твою».

Як писав Костянтин Ушинський, що: «Відберіть у народу все — і він усе зможе зможе повернути, але відберіть мову — і він ніколи більше вже не створить її»

слово або сполучення слів, яке називає, до кого звертаються.

чуже мовлення, що передається не дослівно, а із збереженням основного змісту висловлювання;

пряма мова, що передає розмову двох або кількох осіб;

дослівний уривок із чийогось висловлювання, що наводиться для підтвердження чи пояснення власних думок;

чуже мовлення, передане недослівно, із збереженням лише основного змісту, але не форми та інтонації;

слова, які супроводжують чуже мовлення, передане без змін;

чуже мовлення, передане дослівно, без змін, із збереженням змісту, форми та інтонації;

слова, які називають того, хто передає чуже мовлення.

складносурядним реченням.

складнопідрядним реченням із підрядним обставинним;

складнопідрядним реченням із підрядним з’ясувальним;

складнопідрядним реченням із підрядним означальним;

Рід жаб’ячий надумався прохати собі в болото короля (Б. Грінченко).

Ми спитали у сороки, скільки їй, сороці, років (Є. Гуцало);

«Все перемелеться — буде мука»,— то легка поговірка, та правда тяжка (П. Воронько);

Прислів’я каже: «Більш роби, та менше говори...» (Л. Боровиковський );

„Отже, тут кращі хліба, ніж під селом, – подумав сам собі, – тут, мабуть,

сильніший дощ пройшов...”

Мельник повів сивою од років і борошна головою на розчинені двері: „Ще хтось

молоти під’їхав. І ночі не доспав.”

„А ви спробуйте заспівати колискової,” – зірвалося в мене, та господиня знизала плечима, мовляв: „Не знаю і не вмію...”

„Михайле, ти ще не в хаті?! – гримнув з катраги дід. – Гляди: перепаде нам обом за лебедів!”

„Не чуєш, як літо пішло нашим народом?” – дивується мати.

„Як ти учишся, Семене?” – „Трійки в табелі у мене...” – „Підтягнися, так негоже!”

– „Та у п’ятій чверті, може...”

 – Як ти учишся, Семене?

– Трійки в табелі у мене...

– Підтягнися, так негоже!

– Та у п’ятій чверті, може...

– „Як ти учишся; Семене?” – „Трійки в табелі у мене...”

– „Підтягнися, так негоже!” – „Та у п’ятій чверті, може...”

– Як ти учишся, Семене? – Трійки в табелі у мене... – Підтягнися, так негоже! – Та у п’ятій чверті, може...

 – Як ти учишся, Семене? – Трійки в табелі у мене...

– Підтягнися, так негоже! – Та у п’ятій чверті, може...

Недарма кажуть: „Нема нічого стомливішого від чекання.”

Все росте, все рухається під синім покривом животворящої ночі, немов

поспішаючи швидше вирости за ніч, поки все спить, а рано, на сході сонця вийдуть хазяйки з сіней умиватись, глянуть на розквітлі соняшники й маки, яких не торкнула ще перша бджола, і вигукнуть в зачудуванні „Мати Божа, що сталося в городі за ніч.”

„Ось стомлена верба, відчувши ранній спів,

Пташками, квітами і сонцем оповита,

Над ніжним гомоном немовчних ручаїв

Тінисті, лагідні схилила віти.”

Як гарно в світі, – „говорить сам до себе дід.”

Насуплю я брови говорить зима, і вітер з морозом повіє: „Усе скрізь загине –

рятунку нема.”

„Ну, з богом!”, – сказав дядько Тихін.

Поет підвівся з крісла й урочисто відповів: „моя перша вчителька.”

 В Україні кажуть „Веселка воду п’є.”

„От би Ніні це побачити от би вона зраділа,” – пурхнула в моїй голові думка.

А мати раптом „Чого ти мовчиш?”

слова автора

пряма мова

Шуткую, а на душі якось аж сумно, що куди се ми против ночі заїхали? Між які се ми люде заїхали, що до злодія спроваджують на ніч?

Я подумав, що сьогодні буде дощ

Батько знав, що донька його підтримає

Мати сказала мені купити хліба

Дівчинка тріпнула неслухняним чубчиков і підморгнула, мовляв, вона знає, що каже.

Він з усмішечкою витягнув з кишені перев’язану мотузочком пачку грошей, підкинув її вгору, зловив і на мигах показав: бери, мовляв.

Дід усміхається за їдою: дивіться, мовляв, як нам тут добре.

Мовив він тихо, що якщо проявити наполегливість, тоді все можливо.