О.Лущевська "Шашки"

Оксана Лущевська

ШАШКИ

(Оповідання)

Люблю грати в шашки, особливо сам із собою. Розкладаю дошку. Ходжу навкруг неї. Буває, пересуваю шашки вказівним пальцем. Інколи середнім. Підмізинним і мізинцем теж. Складніше — великим. Треба тягти шашку обережно, щоб не зрушити інші. Правим великим краще, ніж лівим. Є різні прийоми й комбінації. Я їх недарма повигадував. Шурх — сюди. Ррруть — туди. Білою — чорну. 

Чорною — білу. І в да́мки *1!

Я намагався навчити Люську, але вона — не гравець. 

Коли сідає зі мною за шашки, то грає по-своєму. Не дотримується правил. Люська скрізь тягає з собою шишки. Вона збирає їх під ялинами в парку. Коли нервується, то лушпиння з шишок сиплеться на всі боки. На дошку із шашками, на підлогу. Чіпляється до її колготок. Коли Люська програє — психує. І лущить шишки на шашкову дошку.

— Цього разу я граюсь білими, — Люська погоджується на один тур. Кладе в кишеню шишку й стає у спортивну позицію.

— Не граюсь, — виправляю її, — а граю, Люсь.

— Я буду бити дамкою, — починає.

— Ти ще не можеш. Треба пройти ось так, Люсь, аж сюди.

Та Люська вперто перекладає шашку аж у кутик дошки, знімаючи мою чорну.

— Не форсу́й *2, Люсь, — вживаю татове слівце.

— У-у, — Люська стукає по дошці, виймає шишку, прикладає до носа. — Бе-бе-бе, — вертить нею. — Б-е-е. У-у.

Це мені набридло! Але я не зважаю — хай. Люська є Люська. Я собі сідаю зручно. І починаю… Дамка? Ще трохи — і виграю сам у себе.

Буває, що я граю з Марчиком. Мама любить залишати його на мене. Каже: навчиш, колись разом будете грати! 

З Марчика гравець нікудишній:

— Не гризи шашку, Марку! Не шкреби дошку, Марчику! 

Но-но, Марчисько, ану не кидайся шашками!

З Марчиком грати гірше, ніж з Люською. Бо як Марчик сердиться, то йому що чорні, що білі. Шашки летять — устигай ловити. Якось влучила мені в лоба. А Люсьці — в ніс. 

Люська не плакала. Тільки насупилася. А мені сльози проступили. І навіть з’вився синець.

— Повний хід назад, Марку! Я з тобою не граю!

— Я теж, — повторює Люська і розкладає на підлозі шишки, а Марчик починає їх скубти. Люська сердиться: — Не роби так!

Отаке у нас із шишками. І ще гірше, бачте, із шашками. 

Тому я залюбки граю в шашки сам із собою. Бо так завжди виграю́ . Та, буває, мені стає геть сумно. Ліва рука не хоче грати білими. А права не хоче грати чорними. Тому починаю по-іншому: права — білими, ліва — чорними. Але не вдається. Нудно самому... Буває, що я надовго заплющую очі — і налаштовуюся. А тут — тато.

— Зараз, — каже, — мию руки, перекушую — і граємо. 

Ми з татом змагаємося, особливо вечорами у п’ятницю. 

Ще в суботу. Рідше в неділю.

— Спершу проаналізу́ємо *3 попередню партію, — дожо вуючи, переглядає записи тато. — Дійдемо висновків, — примовляє. — І знайдемо причини програшу, — задумано гортає нотатник.

— Ага, ясно, ясно... О-о-о... Ага, ага… Є багато секретів, — він дивиться на мене. — Покажу! Завчиш — виграєш! — розкладає дошку на столі.

Запам’ятовувати складно. Але я вмикаю пильність.

— Я граю білими! — вигукую.

— Ні, я, я граю білими! — тато ходить мізинцем. Це він так дуркує. Навмисне.

А я намагаюся протягти свою шашку великим пальцем. 

Тато — підмізинним. А я — вказівним. 

— Оки-доки! — підморгує тато. Він підхопив це з кіно. — Мій хід! — і теж суне білу вказівним пальцем. Але йому вже близько і до дамки. Що я пропустив?

— Дамка! — сплескує тато.

Ми з головою поринули у гру. Тато мені щось підказує. 

Але багато чого я вже і сам знаю. За нами спостерігають Люська і Марчик. Та й мама визирає з-за книжки.

Так починається справжній шашковий турнір. І хоч я поки часто програю татові, але надолужую на тижні — сам із собою. Як я й сказав, люблю грати в шашки.

*1 Да́мка — шашка, що досягла останнього ряду шахівниці.

*2 Форсува́ти — прискорювати проходження, здійснення, розвиток.

*3 Проаналізува́ти — розібрати, розглянути.