Однорідні члени речення

 Нехай увійдуть у хату чистота й спокій.

Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег.

Не тільки власне, а і чуже. 

Здавалось, город витягує в поле свою залізну руку за мною і не пускає.

Так добре було б стати "нічим" — безгласним, непорушним спокоєм. 

  Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. 

Я чую твердість і форму затоплених на дні чорної пітьми меблів і скрип помосту під їх вагою. 

Трепов солідний, розважний.

Невже я вирвусь від сього зойку та увійду у безлюдні зелені простори?

Вівса, пшениці, ячмені — все се зіллялось в одну могутню хвилю...

Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. 

Пава ступає поважно, меланхолійно хитає задом і одстає.

Блискають тільки гострі колючі згуки і дрібно сиплеться регіт на металеву дошку, як шріт.

Білий пахучий напій пінивсь у склянці...

Тепло дихнула в лице пухка чорна рілля повна спокою й надії.

Сіра маленька пташка як грудка землі низько висіла над полем. 

Тріпала крильми на місці напружено (?) часто і важко тягнула вгору невидиму струну від землі аж до неба.

Так протікали дні мого intermezzо серед безлюддя (?) тиші і чистоти. 

Вона виповняла весь двір, таїлась в деревах (?) залягла по глибоких блакитних просторах.

Як нам світить ще сонце (?) і не погасне?

Ну що ж, стійте собі на місці спочивайте спокійно.

Погашу лампу, і сам потону у чорній пітьмі.

Вороги й друзі, близькі й сторонні — і всі кричать у мої вуха криком свого життя або своєї смерті...

...Розплющую очі, і раптом бачу у вікнах глибоке небо, і віти берези.

Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені. 

Тоді тільки передо мною встала його безмежність, тепла жива непереможна міць. 

Ти можеш, найбільше, видерти шматок мого тіла або вточити крові з моєї литки...

Чого горять твої червоні очі і стоплюють у вогні разом страх і зненависть?

Пава ступає поважно, меланхолійно хитає задом і одстає. 

Трепов гордо несе свою вовну, і ставить ноги, наче білі колони. 

Над всім панує тільки ритмічний стриманий шум, спокійний, певний у собі, як живчик вічності.

Лягли на межі, як три копиці вовни, звісили з ротів язики, і носять боками з коротким свистом. 

1

2

3

4

і я вже більше нічого не годен слухати.

і впав між ниви червоним куколем

і небо наповнилося більшим шумом.

щоб дати знак людям внизу.

Все знайоме й рідне до болю в душі - і криниця в саду, і червона калина (М. Луків.). 

Серпи, коси  вози, збруя - все трупом лежить коло хат, немов ті цяцьки…(С. Васильченко). 

Ранок зачинався тихий та лагідний, все навкіл: і трави, і дерева, і кущі наче завмерло. (Ю. Смолич).

Найменший шерхіт, луск гіллячки, шум пташиного крила, цокіт копти - усе резонувало тут надзвичайно, лунко, чисто, повноголосо! (О.Гончар). 

Гуркіт підвід, рокіт моторів, іржання коней - усе ставало зараз помітно лункішим, ніж удень.(О. Гончар). 

Все навколо: дерева, птахи, люди - сповнене весняної, пружної, нестримної сили. (Сос.).

Творчість Шевченка поділяється на три основних періоди: до арешту і заслання, час ув’язнення і заслання, після заслання. (М. Рильський). 

Скрізь на вершечку стрілецької гори, на пагорбах і видолинках - панувала тиша. (І. Нечуй-Лев.).