Однорідні члени речення

Щасливиця я маю трохи неба і дві сосни в туманному вікні.

Живи Україно живи для краси для сили для правди для волі.

Ото як вийде як заграє брівками очима стрельне і туди й сюди у чобітках із мідними підківками.

Шевченкові були підвладні всі жанри літератури поезія проза драматургія.

У садках темніли купи вишень і стриміли здорові старі дикі груші.

І княжого міста прадавні дивні споруди уламками фресок з землі усміхались йому.

Лежить під небом чистим і високим холодний степ моєї самоти.

Все наше життя це чекання найгіршого і надія на краще.

Погідне блакитне небо дихало на землю теплом.

Спиваю сік густий з терпких морозних грон.

Мова то цілюще народне джерело.

На далеких повитих ніччю горизонтах мерехтіли багряні спалахи.

Вірний син трудової поневоленої України Шевченко став виразником дум і сподівань народних.

Хто вдарив землю в сонячне сплетіння і спричинив конвульсії стихій?

Там на землі щось падало цвіло було рожеве синє і зелене.

Мені приємно на душі на серці.

Благословенна синь озер і Псло і повів рути-м'яти.

Я ж так боялася підлості і бруду.

Співали ночі вечоріли дні.

Віддайте мені сад і зірку вечорову.

Про хист Довженка як письменника як майстра слова заговорили на повен голос тільки в роки Другої світової війни.

І пригадалося дитинство коли він з батьком старим лісорубом гонив міцно скручені ужвою плоти по Десні і Дністру.

Море стелиться гарним важким океаном.

Солов'ї ці невтомні співці весни й кохання заливисто перетьохкуються у вербах.

Все знайоме і рідне до болю в душі і криниця в саду і червона калина.

Радощі і чорну днину все я з вами розділю.

У щастя людського два рівних є крила троянди й виноград красиве і корисне.

Все тут нагадує про Рильського Максима простора школа яблуневий сад.

В чистому безхмарному небі цвів туманно-жовтий місяць.

А згорблений чумацький небопад освітлює пахучі очі квітів.

Із-за тоненького хмаровиння ллється сумирне рівне світло.

Дні ідуть невпинні невгамовні синьохвильно проминають дні.

Уже здалеку бачу маленьку білу постать на обніжку.

Навкруги стеляться родючі придунайські рівнини.

Тонуть в золоті й теплій синяві принадні простори і закликають уже в степу до спокою і миру.

Чіпкий колючий жорстокий вітер носився по Комарівці.

Ти знала все і сходження і болі.

Всі зійшлися і хлопці й дівчата під крилом голубим тишини.

Малини кущ і папороть зелена усе сьогодні світиться для мене.

Ліси поля озера сині це все тепер нам треба зберегти.

День вечір ніч ранок все біле все тьмяне.

Усе і це повітря і покручені лози і зів'яла трава мимохіть нагадує їй щасливі хвилини її життя.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю і дитинство й розлука й твоя материнська любов.

На ослонах на столі та припічку скрізь понаставлено немитого начиння горщиків мисок ложок.

ті, що різнобічно характеризують предмет

ті, що виконують функцію художніх означень, а друге й наступне означення конкретизують, уточнюють попереднє

між якими не можна вставити єднальний сполучник і

якщо одне з означень утворює з означуваним словом словосполучення

Голос духа чути скрізь по курних хатах мужицьких по верстатах ремісницьких по місцях недолі й сліз.

Благословенна щедрість. Все від неї від щедрості думок сердець і рук.

Тут не дощами а слізьми облите скрізь каміння сіре.

Сріблом підпливає повіддю вилискує Полісся під місяцем береги по далинах погубило.

З нього можна було писати лицарів богів апостолів великих учених чи сіятелів.

Я не скрипковий ключ а журавлиний тобі над полем в небі напишу.

І в пута тяжкі клинописні закована з давніх-давен в степу оживає пісня давно занімілих племен.

З кленового пагона зірвався широкий жовтий лист.

Ти ж ніч моя і світло моє денне.

У хмільні смеркання мавки чорноброві ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Не лінися рано вставати та замолоду більше знати.

І час летить не стишує галопу.

Так минали часи незабутні великі гарячі.

У світ ідемо щирими гостинними.

І сум шалений непримиренний знов крає серце на чужині.

Вже українське щире слово почув збагнув і визнав світ.

Батьки у нас безстрашні й невпокорені і матері посивілі од сліз.

І вся природа схожа на циганку вродливу темнооку напівголу в червоному намисті з горобини з горіховими бубнами в руках...

Збирають світлі золоті меди веселокрилі та прозорі бджоли.

І чим же чим ви будете карати моє смутне зацьковане дитя?

Вона безсмертя кожному дала поету космонавту гречкосію.

Максим Рильський виявив себе і як лірик і перекладач і як критик науковець і редактор.

Все буває в серці людському тихий смуток і гордий гнів п'яне щастя і просто втома чорний розпач і світлий порив.

Гасне зірка найясніша ангел ангела втіша.

Він розмовляв з кіньми з телятами з травами із старою грушею і дубом

Я в людей попрошу тільки віри в кожне слово почуте від мене в кожний погляд очей моїх сірих в кожну ласку рук нестудених.

Затамувавши подих роздумуючи всі рушили до левади.

Марную день на пошуки незримої німої суті в сутінках понять.

Мене везуть у царство трав річок і таємничих озер.

Дід Тарас розповідав про таємничі озера Дзюбине Церковне Тихе...

За похилими тинами доцвітали червоні рожеві білясті чорні ружі осипали зі своїх дзвіночків цвіт.

Багато в сім'ї говорили про дядька материного брата Михайла Драгоманова.

Не тіло а душа є людиною.

Сном блакитним заснули поля і долини і гори й діброви.

А наше слово чисте запашне.

Пекучий день лісів солодких млява смага стежок сонливиці левад.

А як згадаю, Боже, як згадаю... ту нашу ніч, ту ніжність, той порив...

Але ні навмисно, Грицю, ні просто так, випадково, ні словом лихим, ні добрим ніколи не згадуй мене.

Усе в чеканні спілі краплі рос, земля і місяць.

Молодість не вміє філософствувати не лише за браком знань, а й за браком часу.

І все було палким в годину творчу і небо і земля і камінь і різець і серце майстра.

Усе в ньому по-своєму жило і спілі хліба і пташиний спів і небесний спокій спрадавна настояний на сонці і зорях.

Все забуваєм скруту і нужду і те здається що й забути годі.

Втома й усміх твердість і любов все злилось до однієї гами.

Тут усе і повітря і тиша і дерева сповнене такої сили, що й сам мимоволі стаєш сильнішим.

День вечір ніч ранок усе біле все тьмяне.

Усе його цікавило а саме дорога ліс окопи під лісом.

Скрізь червоно на небі, на узгір'ях і на горі.