Однорідні члени речення

Безсмертники нагадують розкоші весняні, і кажуть про тепло, й про радощі, й про тебе.

Відгодована злість, і хитрість, і закута в броню брехня атакують добро, і щирість серед ночі й білого дня.

Вона одна за всіх нас дбає, нам дає і мрії, і слова, силою своєю напуває, ласкою своєю зігріває.

Ви в ирій линете від сірого туману, від сірих днів, від суму, і нудьги на срібло чисте спокійного лиману, на пишні береги.

Річки ясні й жемчужились і шуміли, і пливли.

З глибин віків і гордо й величаво встає легендами овіяне ім’я.

Є в щасливому коханні, і будні, і свята, і радість, і жаль.

І туркіт жаб, і дух гнилий до їх туманами знімались.

На кожну людину чекають, і печалі, і сум, і втрати.

Він жив один у своїй пустелі, у краю думок і мрій своїх та мить одну злітав на скелі, та знов для неба кидав їх.

Уся земля в якімсь чеканні дивнім мліє, і легше дихає і дивиться ясніше.

У моїй журбі тонули й море, й небо, й земля.

А матроси вже й натягли хмизу та кураю, й запалили вогнище й склали шматки вугілля нещільною пірамідкою.

Був хлоп здоровий, прудкий до праці і розмови, до танців, сміху, і пісень.

Його повів геройства клич принадний, берло і меч, і біг прудкий коліс.

Правду кажучи, раніше, і люди, і явища життя для мене виступали дещо применшеними.

Прокинувсь в морі раювання і все збагнув, і похолов.

Шукає злагідніле серце ласкавих ліній і негострих фарб та десь ховає і жагу, і пристрасть, і мрію й силу.

А шинкарка його зваблювала, очима грала й намистом побрязкувала, і підківками.

У погожі літні ночі, у морозні ранки у вечірній час, і в свята гомінкі, і в дні робочі ми думаємо, правнуки, про вас.

Велична, щедра і прекрасна мова, прозора й чиста, як гірська вода.

Тонкий крик дочки зливався з охриплим лементом матері, й розходився по хаті, й бився об стіни й слався по долівці.

Уві сні всі ті птиці зграєю вилися, й билися й кружляли над узголів’ячком Микити.

Тягнуться до сонця, і квіти, і трави, і віти кучеряві, і гори голубі.

Ярема виносив на прохання Ірини Петрівни відро з сміттям, і бігав по хліб, старанно витирав ноги об килимок і вмивався вранці холодною водою.

Ні зір, ні сонця, ні весни без краю рідного немає.

Не тільки її, а й матір стару стали цуратися люди.

Чи дійду ж до кінця його чесний і чистий, чи в знемозі впаду, притулюсь до землі і брехнею й неправдою вкриюсь.

У мене нема ні поля, ні ріллі, нема збіжжя, ані бульби.

Кремезний, волохатий чоловік зупинився на краю зораного поля, набрав у жменю ріллі, і тулить її до усміхнених уст, чола, пломенистих вилиць.

Я часто ображав і кривдив діда то своєю нетямучістю, то жорстоким дитячим егоїзмом.

Ми маємо право на сум і любов, на щастя, на сонце і трави.

Парубок плівся повагом, позакладавши руки назад себе, позирав навкруги своїми блискучими очима; іноді зупинявся і довго розглядав земне нив’я.

Унаслідок розбухання і дальшого висихання деревина втрачає свою цілість, міцність і механічні властивості.

Хай буде сад, і дерево крислате, і кіт-воркіт, і ще багато див.

Годилося б думати не тільки про роботу, а й про себе.

Духмяне сіно пахне літом, чебрецевим цвітом і м’ятою і материнкою з гірчинкою.

Хрести, лелеки, мальви і жоржини були його єдині глядачі.

І тому ми спокійно й суворо стрічаємо в праці й борні наклепи злобні та тупі докори, потоки божевільної брехні.

Не тільки будівельники, а й селяни з довколишніх сіл ще вночі збирались на берег.

Сиділа Маруся край віконця й дивилася на зорі блискучі, на небо прозоре.

Можу признатись у власних гріхах, каятись чи уперто й затято не просити розгрішення, можу скільки завгодно по ниточці, по волосинці розбирати свою душу.

Один із таких садків спускався пологим пагорбом до вузької, чи то річечки, чи то джерельця з каламутною по осені водою, з човенцями пересохлого й опалого листя, з тихим і ласкавим плюскотінням дрібних хвиль.

За горами, за ярами, на іншому полі пошукаємо з тобою щасливої долі.

Лукаш слухав, і мріяв, і складав ту незнану синьозору пісню.

Народність і патріотизм, гуманізм і правдолюбство, краса і велич поезії Шевченка глибоко увійшли в наше сьогоднішнє життя, у культуру, мистецтво та літературу.

Моя рука ніколи і нікому ні кривди, ні біди не принесе!

А ріка життя все шумить, і піниться, і стогне, і великим напором безконечним несе нові, й нові жертви.

А  Я маю великий, чорний, шкіряний портфель.

Б Споконвіку люди вважали землю матір’ю, яка завжди зігріє своєю ласкою, нагодує, підтримає і захистить у лиху годину (За Г. Тарасенко).

В День, і ніч стережуть, чекають слушної хвилини… (За С.Плачиндою).

Г  3 північного заходу повільно напливала широким півколом низька кучерява хмара (В.Бабляк).

А Був гарний, літній день, і все навколишнє здавалось прекрасним сад, город, соняшники, й мак, і ниви за городом (За О. Довженком).

Б Засинаючи я ще чув, як увійшла мати, як укропом, соняшником і росою запахли її одіж і руки (За М. Стельмахом).

В Старезний, густий, предковічний ліс на Волині (Леся Українка).

Г Луки, гори, пишні сади – все зелене й принишкле (За О. Гончаром).

заступивши темрявою небо.

і зависли над молодими садами.

які змусили все живе зачаїтися.

і ринула стоголоса злива.

пішов густий літній дощ.

Спокійне слово, погляд, увага так полегшують і помагають жити! (За М. Вінграновським).

Тужлива пісня зринає з сопілки, та не розважа сумного серця…        (М. Коцюбинський)

Я рідне слово люблю і шаную не лише тому і не тільки через те, що давно вже працюю на письменницькій ниві (За А. Бортняком).

Усе, що оточує нас і біля нас тече і росте, літає і ходить, — вода і повітря, гори і степ, птахи і звірі (За М. Вінграновським).

Уже здалеку бачу маленьку білу постать на обніжку.

Під осінніми високими зорями затихають оселі.

Дощі йшли невпинні обложні.

Надворі пахне молодим липовим листям.

А.Жовтий кленовий листок лежав на холодному асфальті.

Б.У порожній двокімнатні квартирі пахло вапном і свіжою фарбою.

В.Низький дерев′яний будинок дуже затишний.

Г.Холодний колючий вітер гнав низько над землею важкі олив′яні хмари.

Запашна співуча гнучка і милозвучна сповнена музики і квіткових пахощів — рідна мова...

То тут то там розсипані були червоні жовті й сині бризки.

Весь вишгородський широкий шпиль був ніби помережаний смугами розкішних зелених городів.

Збирають світлі золоті меди веселокрилі та прозорі бджоли

Біля віконної рами висить невелике чотирикутне дзеркало.

Відтак із п’ятирічного віку тендітна гуцулка губиться в горах і шукає чарівне червоне яблуко.

Міцні чоловічі пальці тримають маленький різець і торкаються ним серцевини липи.

Падали на пісок сині зелені жовті жовтогарячі кружала світу.

Першим теплим весняним ранком з Лоцманської Кам’янки вниз по Дніпру рушив довгий караван плотів.

Щедрість материнських добрих рук ми ще в житті не оцінили.

Серед широкого просторого степу носився тільки буйний вітер та чорний ворон.

Колишеться ледве помітно поважне галуззя старої лісної деревини.

Столиці міста й містечка велетенські та зовсім крихітні країни усе це тепер випало Іванові Силі побачити на власні очі.

У нашому саду була розкішна флора жоржини й кропива любисток і ревінь.

Усі весну щиро люблять і люди і пташки і дерева і комашки і ніжна травиця.

Із цієї невідомої незрозумілої моторошної темноти ніхто не вийшов нам назустріч.

За три сажні від Кучерявенького стояла дівчина в тоненькій літній сукні.

Безмежне біле полотно вкриває чорну-пречорну землю.

За круглим дерев’яним столом Клевер веде свою розмову зі своїм гостем – кутюр’є Адамом.

Усередині книгарня має вигляд маленької приватної бібліотеки щирої людини.

Серед тиші тихенько цокотить стрілка батькового ручного годинника.

Покликання Пшенички – берегти давнє народне мистецтво розпису осель.

Дух Міста прикрасив надвечір’я темно-синіми темно-сірими хмарами.

А Залежать від одного слова у реченні.

Б Відповідають на одне питання.

В Однорідні члени речення та узагальнювальне слово виконують одну синтаксичну функцію.

Г  Однорідні члени речення обов’язково виражаються однією частиною мови.

А  Я маю великий, чорний, шкіряний портфель.

Б Споконвіку люди вважали землю матір’ю, яка завжди зігріє своєю ласкою, нагодує, підтримає і захистить у лиху годину (За Г. Тарасенко).

В День, і ніч стережуть, чекають слушної хвилини… (За С.Плачиндою).

Г  3 північного заходу повільно напливала широким півколом низька кучерява хмара (В.Бабляк).

А Був гарний, літній день, і все навколишнє здавалось прекрасним сад, город, соняшники, й мак, і ниви за городом (За О. Довженком).

Б Засинаючи я ще чув, як увійшла мати, як укропом, соняшником і росою запахли її одіж і руки (За М. Стельмахом).

В Старезний, густий, предковічний ліс на Волині (Леся Українка).

Г Луки, гори, пишні сади – все зелене й принишкле (За О. Гончаром).

«Молюсь і вірю» 

«Бджола та Шершень» 

«Наталка Полтавка» 

«Червоне і чорне» 

«Всякому місту — звичай і права» 

Працею людина сильна і красива.

3 добра й любові приходить щастя.

Шукаю вже не щастя а поради.

Ми маємо право на сум і любов.

Ні вдень ні вночі не було йому спокою.

До берега наближався Тихон із рябим мисливським собакою.

Без коня навіть шовкова дорога муляє

Сидіти без діла − також важкий труд

Ще звечора на обрії стояла важка сива хмара, сріблився вгорі місяць, мовчазливо дрімав ліс, ніби до чогось прислухаючись.

Сірий припорошений весняною пилюкою степ збігає на південь. 

Стерня не завжди золота, але колюча для всіх і завжди.

І ранкові, й вечірні дороги таять у собі таємницю, сподівання, жаль.

Синь гаїв, поля, світання, пісня солов’їна, ніжний шепіт і зітхання – моя Україна.

Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка.

Прикро було дивитися на цю недоладну постать, натоптану злобою і болем.

Люблю читати детективи і фентезі. 

Про це говорять усі лікарі та стоматологи. 

Повітря пахне полуницями та дощем. 

За вікном то дощ, то спека. 

Дерева і трави вітають весну. 

Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з'являється з-за берези і схиляється над Лукашем.

Знов стелиться переді мною шлях через терни, байраки, дике поле. 

Над селами, над нивами, лугами та долинами велика хмара йшла.

Гнів і жаль, огонь і холод, несамовита радість і гірка туга разом охопили Петрове серце.

Розмови, погляди, пісні це наймиліші спогади.

заступивши темрявою небо.

і зависли над молодими садами.

які змусили все живе зачаїтися.

і ринула стоголоса злива.

пішов густий літній дощ.

другому

третьому

п’ятому

сьомому

восьмому

будь-які члени речення

лише другорядні члени

лише підмети

лише присудки

присудки

підмети

додатки

означення

Ми стали збиратися додому.

Ні риба ні м’ясо!

Каштани в ранок сивий, попелястий шуміли над твоїм вікном.

І пада сніг лапатий, волохатий спокійно й величаво над селом .

розведене пастухами ще зранку

перетворюючись на чорне попелище.

що залишили недолугі туристи.

і залишає по собі пустку

Узимку калина вабить нас червоними гронами. 

Ялинами й соснами милуюся взимку

Срібно-білий сніг весело порипує під ногами

Кущі глоду на галявині й у лузі вкрилися пухнастим снігом.

Велика Китайська стіна, руїни Колізею у Римі чи давньогрецький Парфенон в Афінах варті уваги і пошани.

І навіть базар побачив той футбол на стадіоні.

Страшні війни, лихоліття понищили в Україні дуже багато чудових витворів людського духу і прекрасних споруд

Культура західноєвропейського середньовіччя мала три смислотворчих вузли — церкву, замок та місто.

Спокійне слово, погляд, увага так полегшують і помагають жити! (За М. Вінграновським).

Тужлива пісня зринає з сопілки, та не розважа сумного серця…        (М. Коцюбинський)

Я рідне слово люблю і шаную не лише тому і не тільки через те, що давно вже працюю на письменницькій ниві (За А. Бортняком).

Усе, що оточує нас і біля нас тече і росте, літає і ходить, — вода і повітря, гори і степ, птахи і звірі (За М. Вінграновським).

Повторювані слова також є однорідними членами речення.

Однорідні члени функціонально рівноправні і граматично не залежать один від одного.

Однорідними можуть бути тільки підмети і присудки.

Однорідними можуть бути тільки додатки, означення, обставини.

То ливарі і ковалі в січневі ночі, в ранки маю могутній плуг кують землі для дружби, щастя і врожаю (В. Сосюра).

Сьогодні українська мова разом з політичним та духовним відновленням самостійної України здіймається на потужних розмахах відроджених крил національної свідомості (За А. Бортняком).

Сходились усі кияни до капища, де гордо і мовчазно височіли золотовусий Перун, вогненний Хорс, добрий і щедрий Дажбог                    (За С. Плачиндою).

Підсніжник випростався, розправив пелюстки й попросив захисту в Сонця (Т. Видайко).