Однорідні й неоднорідні означення

Величезна скляна будівля виросла перед нашими очима.

З кленового пагона зірвався широкий жовтий лист.

У хаті стояв густий передсвітанковий морок.

Найвищі Карпатські гори на Івано-Франківщині.

Випускники зібралися теплого з лагідними вечорами серпня.

Під осінніми високими зорями затихають оселі.

Сині зеленкуваті фіолетові присмерки спадають степом.

В гарячий літній день ліс на горах сяє а в долинах чорніє.

Надворі пахне молодим осокорячим листям.

Сльози радості збігають по чисто виголених худих щоках.

Вже здалеку бачу маленьку білу постать на обніжку.

То тут то там розсипані були червоні жовті й сині бризки.

Холодне молоде рібло сонця пізньої осені розлите по землі.

Верхній шар чорнозему змінився твердою віками спресованою глиною.

А мати жде і поглядом далеким шукає битий посивілий шлях.

Пролітав буйний вітер в пустині по палі безкрайому мертвому.

Досвітні огні переможні урочі прорізали темряву ночі.

Водив той загін якийсь славетний генерал чорновусий стрункий завзятий.

У садках темніли купи вишень та стриміли здорові старі дикі груші.

Сократ говорив рівним спокійним голосом.

Тінь сягала аж на дальні вкриті молоденькою зеленню кручі.

Лупиться під палаючим сонцем старенький вимитий дощами дах.

Ліворуч на стіні чорніли ковані двері угорі високий критий залізом дах.

Під хатою цвітуть просвічені сонцем високі рожі.

У голосі твоїм бринять людяні теплі співчутливі нотки.

3,4

1,3

1,2

1,4

2,3

У щастя людського два рівних є крила троянди й виноград красиве і корисне.

Вода хмари ліс усе безупинно неслося вперед шуміло блищало на сонці.

Осінній смерк і хрест й зів’ялі квіти ось відповідь па всі твої питання.

Лози внсип кручі ліс усе блищить і сяє на сонці.

Будинки садки сніги усе мліє в теплі сонця.

У лісі не було нічого ані грибів ані ягід ані черешень.

Синє все озера річка в синяві намоклий ліс.

Усе в чеканні спілі краплі рос земля і місяць вишні і тополі.

Куди не повернешся скрізь земля і згори і знизу і праворуч і ліворуч.

Ні спека дня ні бурі ні морози ніщо не вб’є любов мою живу.

Луки гори пишні сади усе зелене й принишкле.

І все поволі зникає море скелі земля.

Пиши про все про тишу й буруни про більма рабства й гострозорість волі.

Усе зникло наче в казці місто гори поле гай.

Скрізь червоно на небі і на узгір’ях і на горі.

І не повітря і покручені лози і зів’яла трава усе це мимохіть нагадувало їй щасливі хвилини життя.

Луки і ліси під пензлем осені барвисто немов шедеври пейзажиста горять на виставці краси.

Річки трава дерева птахи люди усе навколо сповнене весняної пружної нестримної сили.

Усяке птаство як-от деркачів перепілок куликів курочок можна було викосити косою в траві.

Оцих гоподь приречений кортеж довічно супроводить Україну і традиційні верби і калина все батьківське але й синівське теж!

Згадка про рідну землю завжди і в щасті і в горі і в хвилини сумнівів супроводить нас,

Наближення зими у всьому серце чує і в шелесті листів і в вітрі і в стежках.

Неспокій рух і боротьбу я бачив скрізь у дубовій вербовій корі у старих пеньках у дуплах у болотній воді

Голос Духа чути скрізь по курних хатах мужицьких по верстатах

ремісницьких по місцях недолі й сліз.

І квіт зорі і спалахи півонії, космічний гул і мовчазний туман усе

довкруг в довершеній гармонії звучить урочим ладом як орган.

1

2

3

4

5