односкладні речення

Цього року зібрали гарний урожай.

Учні виховані.

Пісня - душа народу.

Людина славна не словами, а ділами. 

 Людина починається з добра!

 На картині зображено великого і трохи здивованого звіра.

Людям язиків не зав’яжеш.

неозначено-особове

 називне

двоскладне

безособове

іменником

числівником

прикметником 

При вузлі залізниці його зігнали з потяга.

Умивай же біле личко дрібними сльозами.

Пишіть листи і надсилайте вчасно.

Ще з юних літ мені відкрилася правда.

 Зимова тиша....

Осіннім садом гуляв легенький вітерець.

 Вітер у полі.

  Надвечір повіяло з півночі.

Тиша зимова.

односкладне, називне

двоскладне

повне

неповне

поширене

непоширене

Завіяло, заговорило снігом у полі.

Люблю чернігівську дорогу - весною, влітку, восени.

За одного небитого двох битих дають.

Зелене море зроблять із Дніпра.

Іде весна.

 Місто спить.   

Хтось співає.

 Надворі тепло.  

 Десь заблукала в степу.

Зважуйся нарешті на вчинок.

 Кожній людині відкрито дорогу в майбутнє.

 Людей підняли по тривозі за кілька хвилин.

Хочу стати твоїм другом

Хліб - усьому голова.

Прислів'я і приказки — скарбниця народної мудрості

 Любить свій край – це для народу жити

Дозволь мені,мій вечоровий світе,упасти зерням в рідній бороні

Крім знання , тут потрібна інтуїція,дар передбачення,дар ясновидцч

Щовесни,як і інші дерева,яблуня своїм цвітом цілується з бджолами

І все- таки до тебе думка лине,мій занапащений,нещасний краю

Підійшовши до старовинного замку,почався дощ

Туристи перебіжками дісталися до сувенірної крамниці

Тут вони і подарунків собі накупили,і дощ перечекали

Потім мандрівники перетнули площу й потрапили до твердині

Селяни виходять на городи,поля,копають і висівають у землю насіння

За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата

Лози,кручі,висип,ліс - усе блищить і сяє на сонці

Звитяги наші,муки і руїни безсмертні будуть у її словах

Вечоріє.

Маленька хатинка біля річки.

Мені дуже весело.

Дні прекрасні.

Радісні, усміхнені обличчя.

Прозорий гай. Тремтячий лист. Осіння світла акварель.

Холодний вітер. Сніг. Сузір’я Лебідь, розпластане над нами у вишині.

Як пишно квітка лотоса цвіте, Яка жагуча врода у тюльпана.

Перші матері слова. Перша пісня колискова

У двері хтось постукав. 

Я почув стукіт у двері. 

У двері постукали. 

Почувся стукіт у двері. 

У двері постукав Петро. 

Хай сумується серцю прекрасно серед свята обсипаних віт

 Літа, як стрілки, не переведеш, життя, як гирю часу, не підтягнеш

На кожну голову приходить своя хуртовина

Не хоче півень на чуже весілля, та несуть

 Мало прожити життя.

Але вже не спалось.

Народи всього світу говорять: — Ні! Не буть війні

Хотів тих піль, тих нив, тих лісів набрати якнайбільше в свої очі 

Документи видали вчасно.

Людей питай, а свій розум май.

 Йому завжди щастить. 

 О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні...

Боязко й недовірливо відчинилися двері.

Знову заходимо до кімнати.

Шістдесят годин ми не змикали очей.

Уже Модри Камень був наш

Для відновлення сказаного раніше ми наведемо кілька прикладів.

Криничку розшукали швидко.

П’ю життя моє спрагнено-радо

Журбою поля не перейдеш.

Прокидаюся. Розвиднюється. Тиша.

Заблимало край неба крізь зелені-зелені хмари.

Скажи мені правду, мій добрий козаче.

Портрети його друкують у столичних газетах

Умій сказати, умій і промовчати.

Посадили зелений сад навколо міста.

Не вислухана мова не варта нічого.

Для правди багато слів не треба.

Будь сміливим не язиком, а ділом.

Задзвонили у всі дзвони по всій Україні.

Добре тому ковалеви, що на обі руки кує.

Хотілось сонця, веселого шуму ріки, теплого хатнього духу.

Ночвами моря не перепливеш.

До завірюхи треба кожуха.

Не лізь перед батьком в пекло.

Учи дітей не страшкою, а ласкою.

На луках під гарячим сонцем дуже пахло свіжою травою й польовими квітами.

Весною в селі встають рано.

Цілі вулиці викошено огнем-косою.

На вільну душу ланцюгів немає.

Любо ненці, як дитина в честі.

 На сонці тепло, а біля матері добре.

Проти віку немає числа.

Старого горобця на полову не зловиш.

Ліворуч вузесенька стежка через густий чагарник.

Як гарно в дивовижних степах Слобожанщини!

Журливе звучання дудука – вірменської флейти…

Надішли другові привітання з перемогою в конкурсі.

Лиш посміються із такої примхи.

Ніхто не винен у твоїх образах.

Не докоряй ніколи і нікому.

Не варто звинувачувать когось.

Крилата творчості хвилина…

Віддай людині крихітку себе.

І без ілюзій жить порадили мені…

Митцю не треба нагород.

Давай до ставу підемо, там вишні порозцвітали 

Ти єсть народ, ти єсть людина.

Люби життя у боротьбі щоденній, в засмаглості його широких нив.

Околиця міста. Горіховий гай

Всі кажуть: кохання — дарунок долі. Якої долі? Доброї чи злої?

Ще до війни на обласній нараді преміювали батька за сівбу 

 ...Шлях людський не встелили квіти, і на тяжкій дорозі до мети ганебно мати все і водночас нічого не уміти.

І щоб родині нашій жити в мирі, кую меча, леміш і чересло..

Хай візьму Модри Камень на пам'ятку з собою.

Лютий вітер, шугаючи в скелях, заважав нам.

І пильно дивилася в вічі.

Та й почали все перекидати і на горищі, і в хижі, і в кімнатах, потрощили посуд і знайшли той закривавлений бинт.

Згаяного часу і конем не доженеш.

По блакитному степу вороний вітер.

Пахло колосом, стернями і волошками.

На прощання, милий брате. що сказать тобі?

Надія на добро ніколи не зникає…

Нам з підлістю довічно треба битись…

Від нас чекають відкриттів і звершень!

Ох, спалах почуттів, давно забутий…

За правду, браття, єднаймось щиро.

Весна прийшла, та якось несподівано!

Шматок землі, ти звешся Україною.

Жінки втомились бути непрекрасними.

 Крізь хмару – сонце зайнялось. Надувся вітер.

На багнищі город мріє. Над ним хмарою чорніє туман тяжкий.

 Пливе перон за сивими шибками. Туман… Шлагбаум…Тиша…Переїзд.

 Повітря вогке, м’яке. Воно ніби пронизане передчуттям туману.

 У мудрості свої закони є.

Степане, вже не говорімо більше про се ніколи.

Довкола все щось блимало й кадилось.

 І мрії ткались золото-блакитні.

Дідусь буде відпочивати.

Гостям весело.

Край неба жеврів.

Хай кожен із вас заспіває.