Оксана Іваненко "Бурулька"

літературна казка

народна казка

оповідання

легенда

У Дніпрі

У Чорному морі

у ринві

у хмарці

веселою

неслухняною

невгамовною

смішною

перевертав човни

колихав дельфінів на хвилях

здіймав високі хвилі

бавився з хмаринками у небі

кидав пароплави, як трісочки

її забрала добра хмаринка

вона потрапила на гаряче каміння і випарувалася

випарувалася із джерела

її підняв у небо вітер, а сонячний промінь її випарував

як водяною парою рухали цілі поїзди

як гарячою водою у трубах опалюють будинки

як весело гуляти з сестричками у Дніпрі

як у Чорному морі лютував вітер

у електричний чайник

у звичайний чайник на електричну плитку

у каструлю

у чашку з чаєм

парою

бурулькою

сніжинкою

залишилася краплинкою

вона зігрівалася вдень на сонці, а вночі замерзала

її перетворив на бурульку сердитий вітер

вона плакала через глузування вітра і сльозинки замерзали на ній

— Чуєш, чайник уже булькає,— сказала якась жінка.— Зараз питимемо чай.

— Аякже! — подумала я.— Треба тікати!

Та швиденько-швиденько підібралася до кінчика чайникового носа.

— До побачення, дядечку! Я ще хочу політати на волі! — гукнула я, легкою парою знялася вгору і вилетіла з іншими подругами крізь кватирку.

Мене налили... в чайник. Так, в звичайний великий чайник, і поставили цей чайник на електричну плитку.

— Що з нами буде? Що з нами буде? Так гаряче! Так гаряче! — плакали ми з сестричками.

Бурулька замовкла, і раптом хлопчик відчув, що вона тане у нього в руках.

"А може вона солодка, як цукерка",— подумав один хлопчик. Адже усім малим дітям бурульки здаються солодкими, і їх хочеться посмоктати.

Він схопив паличку і почав кидати нею в бурульку. Хлопчик уже уявляв собі, як це він покаже всім дітям, що в нього є така гарна бурулька.

— Моя бурулька! Моя бурулька! — радів хлопчик, підхопивши її руками. Він навіть рукавиці скинув, бо йому зробилося гаряче, коли він кидав палицю, і руки у нього були зовсім теплі.

Усі звали мене невгамовною, але то вітер не давав мені ані хвилинки спокою... Коли ми влилися в Чорне море, він здіймав страшні хвилі, вищі за цей будинок, перевертав човни і кидав пароплави, як трісочки

 Ти завжди горнулася до квітів, любила гратися з сонячним промінням,— глузував вітер,— а тепер будеш завжди прикрашати ринву, і я віятиму коло тебе, скільки захочу.

Ой лишенько, це знову був вітер, і який сердитий, холодний! 

Високо над землею я літала в білій хмарі і, коли раптово знову налітав вітер, я швидко падала на землю дощем і напувала її.