Олександр Довженко"Зачарована Десна"

перші Сашкові відвідини школи — зустріч із левом біля Десни — повінь у селі — прокльони баби Марусини за вирвану Сашком моркву

прокльони баби Марусини за вирвану Сашком моркву — зустріч із левом біля Десни — перші Сашкові відвідини школи

зустріч із левом біля Десни — прокльони баби Марусини за вирвану Сашком моркву — перші Сашкові відвідини школи — повінь у селі

прокльони баби Марусини за вирвану Сашком моркву — повінь у селі — зустріч із левом біля Десни — перші Сашкові відвідини школи

повінь у селі — прокльони баби Марусини за вирвану Сашком моркву — зустріч із левом біля Десни — перші Сашкові відвідини школи

соціально-побутової повісті

пригодницького роману

історичної повісті

урбаністичного роману

автобіографічної кіноповісті

«Майстер корабля» і «Місто»

«Тигролови» і «Зачарована Десна»

«Модри Камень» і «Тигролови»

«Місто» і «Модри Камень»

«Майстер корабля» і «Зачарована Десна»

дві кульмінаційні вершини

двоплановість зображення

наявність прологу

розповідь від третьої особи

відсутність діалогів

асоціативність моментів

потяг до гіперболи

широкі авторські відступи

невелика кількість подій

вважала його чорнокнижником

він проклинав усе на світі

той багато випивав

він зчиняв бійки під час косовиці

діда Уласа

Одарки Єрмолаївни

діда Семена

Петра Довженка

"Коли ... минуло сім літ, він вже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля — одален, матриган і підойму, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля, і коли оповідав про все те вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить?" 

"І приємно обнімати лоша. …Приємно бродити по теплих калюжах після грому й дощу, чи ловити щучок руками. Приємно їсти паску і крашанки…. Приємно, коли яблуко, про яке думали, що кисле, виявляється солодким….».

"Коли є в хлопчика чи в дiвчинки нахил до замислювання, а навкруги росте картопля, чи бур'ян, чи коноплi — амба! То вже так i знайте, що на письменника воно пiде".

"...усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним".

"..За славним містом Енськом ... тече повз радгосп, і радгоспівський садок, як то кажуть, купається в річці. Заплава річки ..., де він у цьому місці розбивається на кілька нешироких рукавів, заросла густими очеретами, кугою, верболозом і густою, зеленою соковитою травою. Як увійдеш, картуза не видко! Шумить заплава в травні та в червні...

"Стрімкі скалисті береги кітловини світилися по обох боках далеко, мов рівні, високі мармурові мури. Потік плив посеред села, тут же біля дороги, шумів і пінився, розбиваючись по каменях, котрими усіяне було його дно, і навіваючи свіжий холод на всю долину. По обох боках потока, якого береги були досить високі, прорізані в намулі давнього озера, побудовані були кашиці (загати) з річного каміння і грубих смерекових палів та колод, щоб охоронити село від виливу".

"Звідси дивився на гори, близькі й далекі верхи, що голубіли на небі, на смерекові чорні ліси з їх синім диханням, на ясну зелень царинок, що, мов дзеркала, блищали в рамах дерев. Під ним, в долині, кипів холодний ... По далеких горбах дрімали на сонці самотні оселі. Було так тихо і сумно, чорні смереки безперестанку спускали сум свій в ..., а він ніс його долом й оповідав.

: «Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».

" Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем".

«Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам’ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом».

«Нiчого в свiтi так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проiзростало. Коли вилiзає з землi всяка рослиночка, ото менi радість».

«…їй понад п’ятдесят років, а вона виглядає ще молодо й бадьоро. І голос у неї такий, як у дочки, тільки не такий гострий, якийсь тепліший, ближчий».

Леонтія Опанасенка

Петра Семеновича

діда Семена

прадіда Тараса

діда Семена

Петра Семеновича

Тихона

дядька Самійла

У Київі

У Тернополі

У Одесі

качка

ворона

Тихон Бобир

дядько Самійло

"Земля"

"Зачарована Десна"

"Звенигора"

"Захар Беркут"