П. Куліш "Чорна рада" Цитатна характеристика героїв

 «Був собі дідусь такий мізерний, мов зараз тілько з неволі випущений : невеличкий, похилий, а очі йому позападали і наче до чого придивляються, а губи якось покривились, що ти б сказав – він і зроду не сміявся»

«Темний він був на очі, а ходив без поводиря; у латаній свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені. Що ж робив з тими грішми? Викупляв невольників із неволі. Іще ж до того знав лічити усякі болісті і замовляти усякі рани. Може, він помагав своїми молитвами над недужим, а може, і своїми піснями; бо в його пісня лилась, як чари, що слухає чоловік і не наслухається. За теє-то за все поважали його козаки, як батька; і хоч би попросив у кого останню свитину з плечей на викуп невольника, то й ту б йому оддав усякий »

«…Був козак не дитина: мав батькову постать і силу, ворочав важкою шаблюкою, як блискавкою, а хисткий і проворний, як сугак на степу » 

 «Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга , густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала на ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густі брови аж геть піднялись над тими очима, і – враг його знає – глянеш раз: здається, супиться, глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх»

«…Був тяжко грошовитий да й веселий пан із козацтва, що збагатилось за десятилітню війну з ляхами. Річ тут про Богдана Хмельницького, як він років з десяток шарпав з козаками шляхетних ляхів і недоляшків. От тоді-то й <…> доскочив собі незчисленного скарбу, та після війни й сів хутором коло Києва"

«…Молодиця свіжа й повновида, пряма, як тополя, - замолоду була дуже хороша» 

«Сього похмурного дідугана не посмів Богдан Чорногор нічим попрікнути, а де вже на його сваритись? Хоть же б його й бажав благати, то й язик не ворочається. Так як молодий цуцик ховається під ворота, побачивши старого сусідського бровка, так бідний чорногорець оступивсь геть, даючи дорогу жорстокому дідові» 

«Чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані – і пучки видно. Хіба по шаблі можнабуло б догадуватися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота, да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в нього була зовсім не гетьманська»

«…Був високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку ; очі ясні, веселі, як зорі…» 

«Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню ; проповідував він слово правди божої рибалкам і чабанам запорозьким ; побував він на полі й на морі з низцями ; видав не раз і не два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу»

«Чи заговорить, чи рукою поведе, як піде по хаті – усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить»

 «Ще була молода і хороша, тілько бліднолика пані. Зараз було видно, що се не нашого пера пташка. Не та в неї хода, не та й постать, да й українська одежа якось їй не припадала. А гарна, чорноброва була пані»