Поглиблення і систематизація найважливіших відомостей із синтаксису та пунктуації

Промайнули літо і осінь, сходить зима.

Так ми й сиділи у тихій кімнаті, в мирній розмові — людина і птиця.

Пригріло сонечко, обсохла земля, потягло орача в поле. 

Бачу здалека: хвиля іскриста грає вільно по синьому морю.

Через душі, мов через вокзали, гуркотять состави почуттів. 

А я не знаю нічого ніжного, окрім берези. 

Там-сям крізь крони проривалися сонячні промені, влягаючись на опале листя рухливими жовтими латками 

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки

Поза містом лежали Кримські гори, вкриті лісом.

Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле.

Важко кидати землю, не залишивши на ній ніякого доброго сліду. 

У хліві, крім ластів’ячого гнізда під кроквою, нічого не було.

Англійці в розпачі кричать, - «Рятуй нас, милий Боже!» 

Струна бринить лагідною луною: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» 

«Ось і траншея, по якій ми вели вогонь»: сказав Брянський, і всіх потягло глянути на результати своєї роботи.

«Марино, Марино, гукав він, витріщившись у сволок очима, — кажеш, що пам’ятаєш давнє лихо?!» 

Аскольд ствердив, що й Людмила так про це говорить. 

Мати питала в Лавріна, чи гарна хата в його Мелашки.

Аркадій Петрович зацікавивсь, чи почали сіно возити.

Вишлевич зупинив пана Юзефа і запитав, а де Юлія.

«Мамо, — питаю, — то льони цвітуть?» 

Головацький запитав Вишлевича, яка ідея в нього найсвятіша.

— Котусю-батечку! Куди ж мені поткнуться?

— Проси мерщій Степана, він добрий чоловік.   

О.М. Гвоздєв вважав, що «іменник має категорії роду, відмінка, числа, конкретності…..»

— Матінко, сонце сіло, крається серце моє.

 — Сіло. На світі білім ніч настає.

«...Не минайте а ні титли, ніже тії коми», — відзначав Т. Шевченко, закликаючи уважно вивчати історію.  

Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце.

«Ось я йду!» — обізвалась Зима.

«Мамо, — питаю, — то льони цвітуть?» 

Головацький запитав Вишлевича, яка ідея в нього найсвятіша.

— Котусю-батечку! Куди ж мені поткнуться?

— Проси мерщій Степана, він добрий чоловік.   

О.М. Гвоздєв вважав, що «іменник має категорії роду, відмінка, числа, конкретності…..»

— Матінко, сонце сіло, крається серце моє.

 — Сіло. На світі білім ніч настає.

«...Не минайте а ні титли, ніже тії коми», — відзначав Т. Шевченко, закликаючи уважно вивчати історію.  

Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце.

«Ось я йду!» — обізвалась Зима.

«Мамо, — питаю, — то льони цвітуть?» 

Головацький запитав Вишлевича, яка ідея в нього найсвятіша.

— Котусю-батечку! Куди ж мені поткнуться?

— Проси мерщій Степана, він добрий чоловік.   

О.М. Гвоздєв вважав, що «іменник має категорії роду, відмінка, числа, конкретності…..»

— Матінко, сонце сіло, крається серце моє.

 — Сіло. На світі білім ніч настає.

«...Не минайте а ні титли, ніже тії коми», — відзначав Т. Шевченко, закликаючи уважно вивчати історію.  

Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце.

«Ось я йду!» — обізвалась Зима.

«Мамо, — питаю, — то льони цвітуть?» 

Головацький запитав Вишлевича, яка ідея в нього найсвятіша.

— Котусю-батечку! Куди ж мені поткнуться?

— Проси мерщій Степана, він добрий чоловік.   

О.М. Гвоздєв вважав, що «іменник має категорії роду, відмінка, числа, конкретності…..»

— Матінко, сонце сіло, крається серце моє.

 — Сіло. На світі білім ніч настає.

«...Не минайте а ні титли, ніже тії коми», — відзначав Т. Шевченко, закликаючи уважно вивчати історію.  

Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце.

«Ось я йду!» — обізвалась Зима.

Мати благала Миколу «Сину, не зачіпай ти осавули».

«Бути хорошим гравером,– часом говорив Тарас — значить розповсюджувати прекрасне й повчальне в народі».

«Ох, голубе!– Лисиця застогнала— Бодай би вже й не жить, як отаке терпіть».

«Оце наша електростанція, пояснював Іван Федорович. — Хіба не красуня?»

Мати благала Миколу «Сину, не зачіпай ти осавули»

«Бути хорошим гравером,– часом говорив Тарас — значить розповсюджувати прекрасне й повчальне в народі».

«Ох, голубе!– Лисиця застогнала — Бодай би вже й не жить, як отаке терпіть».

«Оце наша електростанція, пояснював Іван Федорович. — Хіба не красуня?»

Мати благала Миколу «Сину, не зачіпай ти осавули!»

«Бути хорошим гравером,– часом говорив Тарас — значить розповсюджувати прекрасне й повчальне в народі».

«Ох, голубе!– Лисиця застогнала— Бодай би вже й не жить, як отаке терпіть».

«Оце наша електростанція, пояснював Іван Федорович. — Хіба не красуня?»

Мати благала Миколу «Сину, не зачіпай ти осавули!»

«Бути хорошим гравером,– часом говорив Тарас — значить розповсюджувати прекрасне й повчальне в народі».

«Ох, голубе!– Лисиця застогнала — Бодай би вже й не жить, як отаке терпіть».

«Оце наша електростанція, пояснював Іван Федорович. — Хіба не красуня?»