Присудок - 2 рівень (№2 Л)

Прагну небо бачити в синій хустині.

Моя турбота – не очорнити лицемірством рота.

Український степ по-своєму чарівний і величний.

Між людьми чесними зубів не продавай.

Хай весніють думи й пориви мої.

Антон стрельнув настороженим оком на Катерину.

Подніпров’я мені колискою було.

Споглядання краси очищає людину від поганого.

Море було безбарвне, аж чорне

У хлопця почали терпнути ноги.

Сліпучі блискавки розтинають небо.

Як ти могла таке подумати?

Сад схилив суцвіття своє зелене.

Для нього приїзд гостей не був несподіванкою.

Через хвилювання дівчина могла щось забути.

Заридала Катерина та бух йому в ноги.

Я буду писати вам листи з далекого краю.

Словом і піснею хочу славити нашу родину.

Будень чи неділя – лінивому все безділля.

Веснівка поширена на Поліссі та в північній частині лісостепу.

Зі своєю свахою Марія Дмитрівна розбила глека під час першого ж знайомства.

Дуб був гіллястий, міцний, з товстелезним стовбуром.

Маленький хлопчик продовжував спостерігати за роботою майстра.

Дід став працювати під дубом.

Тепер дійсність дивніша за сни.

Почало рясно осипатися жовтогаряче листя.

Я – осокір срібний у задумі на березі сивої ріки.

Очерет мені був за колиску.

Унизу простелилася сива прохолода ночі.

Тільки в праці невтомній крилатим стаєш.

Туман над озером починає тремтіти.

Гідність – усвідомлення людиною свого громадянського обов’язку.

Доповідач, заспокоївшись, почав говорити знову.

Він дуже нещасний через нерозділене кохання.

Ліс густішав і густішав.

Слухачі розпустили вуха на Остапову балаканину.

Ранок був ясний, бадьорий.

Весна прагнула прикрасити вбогу хатину зелом і квітом.

Починало бліднути, попеліти чорне небо.

Вечір темний, задумливо-тихий, притомлений.

Я, набравши повітря, перестаю дихати.

Він заради друга ладен знести й не такі випробування.

Він без угаву править теревені.

Вечір був прекрасний у своїй липневої щедрості.

Буду піснею дзвеніти, і мужатись, і мужніти.

Хочу спіймати, записати в пам’яті той звук.

Хлопці зараз же почали прополювати моркву.

Далеко-далеко від скелі почали пінитися хвилі.

Буду піснею дзвеніти, мужатись, мужніти.

Вірний приятель – то найбільший скарб.

Море перепливти – не поле перейти.

Вона мусить вижати сьогодні цілий лан.

Час – найкращий лікар.

Меланка почала гукати Андрія.

Ми чисті перед совістю, нащадками й планетами.

І нехай наше життя буде чудесною піснею.

Кошлатий вітер-голодранець в полях розхристує туман.

Сонце ніяк не могло пробитися крізь густі хмари.

Буду я навчатись мови золотої у трави-веснянки, у гори крутої.