Просте ускладнене речення

ті, які мають дві граматичні основи

ті, які мають другорядні члени речення

ті, які мають два і більше присудка

ті, які мають два і більше підмета

Вечірнє сонце, дякую за день!

Яка орда нам гідність потоптала?

Із можливого в чудесне перекинуто мости.

Учи дітей не страшкою, а ласкою.

Зелене море зроблять із Дніпра.

На жаль, забули свою історію.

Заморосило осінь у сльозу.

Смолою пахне дощок білий ряд.

Згаяного часу конем не доженеш.

Подбати мушу про тебе.

Снігами вкрилися поля і луки.

Пахне гіркотою осені.

Радять мені жити без ілюзій.

Журбою біді не пособиш.

Усоте прославляю буйноту життя.

Бережи честь змолоду.

Ночвами моря не перепливеш.

Правду не сховаєш.

Батьківщину і матір не вибирають.

Щозміни норму виконуємо на сто відсотків.

У тихім сквері серед віт мармурова Венера.

Вузенька вуличка. Стіна, повита хмелем.

У синіх відрах листя лопушине.

Твої спогади світлі, але щемливі.

За вікном жоржини й чорнобривці.

Осріблені місяцем гори, здаються казковими.

Повітря, насичене густим ароматом, заповнило кімнату.

Вишитий майстринею рушник приковував погляд.

Одягнена у весільний одяг, вона ніби не йшла, а пливла над землею.

Оточене густими кущами озеро, було не широке, а довге.

  Оточене густими кущами, озеро було не широке, а довге.

Оточене густими кущами озеро було не широке, а довге.

Оточене густими кущами озеро було не широке а довге.

Основна обрядова їжа – вареники з сиром присмачені маслом чи сметаною.

На великому камені, порослому мохом безліч крилатих мурашок.

У три ряди сидять за довгими веслами невільники прикуті до лав ланцюгами.

За щедрівку ґазда виносив пригорщу вівса, намоченого у воді.

Непорушно стоять дерева загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою.

Гаряче пахнуть, насичені сонцем трави.

Через двадцять років після смерті Т.Шевченка музей, створений на Чернечій горі, гостинно відчинив двері для перших відвідувачів.

Солодко пахло, втоптаним у землю, набубнявілим житом.

Хмари завирували, закипіли рушили вперед опускаючись усе

нижче.

Дарина вийшла з хати, але, поминувши будинок, попрямувала

в сад.

Наблизившись до церковної садиби молодший парубок відбіг

від гурту.

 Отак живе собі село, притулившись, попід горою край затоки

Забуваючи зайве глибше пізнаєш необхідне.

Із садка виходимо повільно й тихо крадучись.

Горітимуть свічки весняних журавлів перетинаючи наскісно небо.

Виховуючи свою дитину ти виховуєш себе.

Перед очима ще жили картини навіяні піснею.

Обабіч стежки мерехтить самоцвітами вмита росою трава.

Співа трава ніким ще не зім’ята, і вабить таємницями.

Степ у цю пору весь, залитий сонцем і огорнутий думками.

Ткану зорями теплу хустину, ніч на тихе село одягла.

Жайворонки співали над ріллею, високо піднявшись угору.

З півночі повіяв свіжий вітер, розірвавши пелену хмар.

Живе село мало не споконвіку, притулившись попід горою край затоки.

Зламавши кригу, річкою залило всю заплаву.

Місяць плив, намагаючись утриматися на нетривких хвилях неба.

присудком

додатком

не є членом речення

обставиною

У ліс здається сьогодні завітала осінь.

Чомусь явір здається сумним?

Осінній день здається дуже прозорим

Мені здається що осінь до мене приходить  уві сні.

Оцих тополь приречений кортеж довічно супроводить Україну і традиційні верби і калина все батьківське але й синівське теж!

Луки і ліси під пензлем осені барвисто немов шедеври пейзажиста горять на виставці краси.

І це повітря і покручені лози і зів’яла трава усе це мимохіть нагадувало їй щасливі хвилини життя.

Усяке птаство як-от деркачів перепілок куликів курочок можна було викосити косою в траві.

Річки трава дерева птахи люди усе навколо сповнене весняної пружної нестримної сили.

Квітнуть вишні в моєму саду, пахнуть солодко, ніжно, тремтливо.

 Народилося літо з дощів і холодних снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею.

І враз затремтіло молоде листя, зашамотіло, струсило з себе дощ самоцвітів.

Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня.

Хмаринки сонцем пересновані пливуть і тануть наче дим.

Над залитими квітневою повінню луками холонув оранжевий вечір.

Це ж ми гартовані в снігах завіяні в пожежах загравою засвітимося у віках

Гудуть з вітрами до світання дощем оплакані сади.

Я небесами пійманий тремчу.

Нарівні з вікном тьмяно біліли припорошені пилом розквітлі акації.

Співають солов'ї співці весни й любові.

Новий рік стоїть на порозі у засніженім білім кожусі.

Як рибалка я повинен бути людиною поважною й розсудливою.

Пам'ять про Лесю Українку як геніальну поетесу житиме у віках.

Ясні охоплені багрянцем гори стояли до самого небокраю.

Ця несподівана зустріч зворушила всіх особливо дітей.