Просте ускладнене речення

Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре! здрастуй, свіжосте нив!

Ще великий Микола Гоголь, наш славний земляк, захоплено говорив про мову нашого народу.

Широкий, Дніпре, мій, з тобою ми в розлуці!

Ви запевняли, що я забуду і ті хвилини, і ті слова.

Щоб ти, ясеню, став ще вищий, а ти, руто, красніша, а ти, парубче, сміливіший, а ти, дівко, миліша.

Я прожив, моя мила, ці літа у найвищому щасті.

Гей, нові Колумби, й Магелани, напнемо вітрила наших мрій!

Моє село, земний тобі уклін за молодість, за світло отчих стін...

Дисциплінований він завжди гаряче виступав проти порушників порядку.

До південно-західної окраїни прилягає система гір відокремлених долиною.

За горами гори хмарою повиті засіяні горем кровію политі.

На запорошених снігом вулицях ясраво виблискували вечірні вогні.

Верхи на тих возах примостилися високі халабуди, виплетені з лози, прикриті зверху лихою рядниною.

Сильна, вправна вона працювала завзято й самовіддано.

І наша земля, засніжена й біла, кличе в простори свої.

Тепло дихнула в лице чорна рілля, повна спокою й надії.

Оксана довго мовчала проте несподівано заговорила голосно, емоційно, переконливо.

Хоч сонце повільно котилося за обрій проте додому йти не хотілося.

Народу були зав'язані очі, а він проте мріяв про волю.

Людина я немолода проте як стверджують друзі досвідчена.

Через годину ми досягли вершини гори вкритої осиками.

Чіпка йде збоку отари похнюпивши голову.

Співає легко посміхаючись п’ятий Запорожець Трохим…

 Високі тополі утикані чорними воронячими гніздами тепер стояли білі обліплені снігом.

Не читай лежачи!

Погомонівши молодята пішли із садка.

Деякий час усі сиділи задумавшись.

Із вирію летять курличучи журавлі.

Шумлять білим цвітом налиті сади навесні.

Пропахлі тропіками птахи поверталися до рідного краю.

Над озером стояв оповитий серпанком загадковості ранок.

Мені наснилася криниця водою сповнена до краю.

Осінь найкраща пора пахла з усіх садів.

Олександр Мурашко відомий у живописі як художник.

Рудий яструб степовий розбійник знявся вгору.

Настала осінь золота пора.

Товариш, видно: не зрозумів жарту.

Життя (кажуть) прожити - не поле перейти.

Горе, кажуть, за горе чіпляється.

Кожен у житті, все -таки, має посадити хоча б одне дерево.

Тебе я земле всю сходив до краю.

Дозволь мені мій вечоровий світе упасти зерням в рідній борозні.

Літня ніч спокусниця зрадлива крилом одним пів світу обняла.

І сльози і прокльони усе мине.

Земля на тих полях була чиста, чорна і сита.

І снігу нема, і спокою нема.

Раділи і садок, і поле, і долина.

А фіолетово, а синьо при хаті півники цвітуть.

без сумніву

кажуть

отже

адже

навіть

наприклад