Пряма мова 11 клас

Хай замріяна весна тобі розкаже як вірно я тебе кохаю.

Ні не клич мене весно казала я їй не чаруй і не ваб надаремне.

А жовте листя осені шепоче щоб швидко-швидко йшла вже геть

Хто вам сказав що я слабка що я корюся долі?

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, мені важливо знати, що про мене думають інші, як вони сприймають мої ідеї.

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, йому важливо знати, що про нього думають інші, як сприймають його ідеї.

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, для нього важливо знати, що про мене думають інші, як сприймають його ідеї.

Іван сказав, що будь-якій людині важливо знати, що про неї думають інші, як сприймають її ідеї.

Іван сказав, що, йому як і будь-якій людині, важливо знати, що про неї думають інші, як вони сприймають її ідеї.

Батько сказав дітям, що час збиратися в далеку дорогу.

Тимофій завжди говорив, що земля найкраще пахне восени.

Учні просили вчителя, щоб прочитати поезію ще один раз.

Олена Петрівна поцікавилася, чи виконав я домашні вправи.

Бабуся попросила онука, щоб зайшов до аптеки по ліки.

Назар знову відмовився забирати сестру з дитсадка, хоч мати вчергове просила про це.

Назар поскаржився, мовляв, пропустив багато репетицій через те, що мама постійно доручала йому забирати сестру з дитсадка.

Матері дуже не сподобалося те, що Назар відмовився забрати сестру з дитсадка.

Мати настійливо просила Назара забрати сестру з дитсадка, але він відмовився, бо пропустив багато репетицій.

Мама не вважає репетиції Назара важливою справою, тому просить його все-таки забрати сестру з дитсадка.

Один мудрець вдало підмітив: Чим більше пізнаєш людей, тим більше починаєш любити тварин.

Павло Тичина сказав про Сковороду «Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого – чисту та моральну».

«Ще б ми стільки прочитали, як ти, – докинула Василина і пояснила подрузі: – Взимку цілі ночі просиджує над книжками».

Коли садили капусту, господарка хапалася за голову – «Дай же, Боже, час добрий! Щоб моя капусточка приймалась і в головки складалась, щоб із кореня була коренистая, а із листу голосистая!»

«А в нашій учительській роботі треба, щоб минули роки й десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи і вивів на папері олівцемперші палички та кружечки, написав перше слово», думав учитель.

«За що ж, хто-небудь попитає, Зозуля Півня вихваляє?».

«Та чим же я вам досадив?» ягнятко, плачучи, питає.

Яка ти розкішна, земле, – думала Маланка.

Мати через пліт запитала сина, куди він зібрався.

Жалібно жовте листя березини, здається, шепче, «Літо, де ти, літо?».

Літо в осені питає: де ти поділа журавлів.

До булави треба голови!, казали запорожці.

Ой казали, говорили по всім селі люди – «Та вже з того козаченька нічого не буде!»

«Опізнився, небораче, одказав земляк йому, хто кохав життя ледаче, непереливки тому».

«Дозвольте і мені, панове, річ держать!» – тут обізвалася Лисиця.

«Добрий вечір вам»: заспівав позаду тоненький дівочий голос.

«Ні, – сказав сам собі Василько – щуки я не піймаю, бо вона прудка».

«Життя мені всміхалося, – говорив Франко, – а діти були промінням».

«Коли я сита, то така я добра», ковтнувши жертву, просичала Кобра.

Мама сказала: як же ж мені сумно, хочу побачити рідненьку сестру.

Бернард Шоу довго розшукував рукопис молодого драматурга в шухлядах і нарешті сказав: «Даруйте, але я його десь загубив».

«Загубили? – скрикнув відвідувач і продовжив: – Як Ви могли! Я вимагаю відшкодування!»

«Будь ласка – Бернард Шоу відчинив дверцята шафи з рукописами інших авторів.

– Беріть будь-який, він буде не гіршим за Вашу п’єсу».

А ще якось один посередній письменник звинуватив Бернарда Шоу: «У своїй драмі, – зухвало вигукнув ображений, – ви використали мій афоризм».

«Готовий відшкодувати збиток новим афоризмом», – і драматург простягнув аркуш з написом: «Отже, і в дурня можна чогось навчитися».

«Митець не може відвернутися від своєї сучасності, – говорив Альбер Камю і далі пояснював: «Якби він відвернувся від неї, то промовляв би в порожнечу».

Український письменник В. Винниченко якось сказав: «Як нудно, сіро проходить життя людей неталановитих, так нудно й нецікаво живуть без любові навіть талановиті».

«Суспільність, – говорив М. Грушевський, – що має віру в себе, мусить мати й відвагу глянути на правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу».

Мати Тереза знала силу посмішки, тож усім, хто зневірився, радила: «Отримавши від життя чергового удару, скажіть собі: “Усе могло бути набагато гірше і посміхніться».

«Слово – найтонше доторкання до серця, – був переконаний В. Сухомлинський, –воно може стати і запашною квіткою, і живою водою, і розжареним залізом».

«Хто просувається в науках, але відстає в моралі, той іде радше назад, ніж уперед!» – наголошував знаний давньогрецький філософ Арістотель.

Відомий педагог Василь Сухомлинський писав: «Самовиховання потребує кількох важливих могутніх стимулів: почуття власної гідності, поваги до себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора».

«Фізкультура повернула мені все: серце, гнучкість, витривалість! – говорив учений-медик Микола Амосов і наголошував: – Але головне – працездатність, мабуть, найдорожче з усього, чим живе людина».

«Щоб стати особистістю, – стверджував український філософ Іван Бойченко, – потрібно знайти, виховати й навчити себе, визначити власне місце в суспільстві, стати його частиною і чинити гідно».

«Найкращою характеристикою людини є мета, якої вона прагне» – уважав римський філософ Марк Аврелій.

«Найкраща помилка та, – говорив філософ Григорій Сковорода – якої припускаються в навчанні».

«Якщо почуєш жарт, шукай у ньому приховану правду, – радив геніальний Олександр Довженко».

Василь Симоненко стверджував: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину».

«Рідна мова дається народові Богом, – наголошував Василь Захарченко й застерігав, – А чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів».

«Ой ти, дівчино, з горіха зерня, чом твоє серденько – колюче терня?», – запитує ліричний герой поезії Івана Франка.

«Стій, – гукав на неї Іван, […] звідки ти приїхала?»

«Як дивно все відбувається. Як дивно! […] – думав Микола.

«Лиши біду, нехай щезає від тебе! – радив спокійно хлопець […] – Нема з ким говорити!»

«Ще б ми стільки прочитали, як ти, – докинула Василина й пояснила подрузі […] – Узимку цілі ночі просиджує над книжками».

«Наша артіль бідна, – сказав старий […] – і кидати шаланду в морі не годиться».

«Слово – перше дзеркало духу, – казав Петрарка, а дух – головний поводир слова».

«Слово – перше дзеркало духу, – казав Петрарка, […] а дух – головний поводир слова».

«Кожний українець повинен знати одну-дві чужі мови, – писав Борис Грінченко […] – і вчити змалечку того своїх дітей».

«Якщо ми не дамо народові можливості вчитися своєю мовою, він стане вчитися чужою – і наша нація зникне» […] стверджував Микола Костомаров.

«Найбільше славиться поміж людьми той народ […] писав Панас Мирний, – у якого його мова розвинута та збагачена творами всякого письменства».

«Зречення рідної мови призводить до найбільшої кари – духовного каліцтва,– говорив Г. Нудьга і додавав […] – Дорослі мають пам’ятати цю велику істину й прищеплювати її своїм дітям».

В одному з дописів Юрій Макаров зазначив, що я не ідеалізую моїх співвітчизників, але не можу не пишатися ними.

В одному з дописів Юрій Макаров зазначив, що він не ідеалізує його співвітчизників, але не може не пишатися вами.

В одному з дописів Юрій Макаров зазначив, що ми не ідеалізуємо наших співвітчизників, але не можемо не пишатися ними.

В одному з дописів Юрій Макаров зазначив, що я не ідеалізую своїх співвітчизників, але не може не пишатися нами.

В одному з дописів Юрій Макаров зазначив, що він не ідеалізує своїх співвітчизників, але не може не пишатися ними.