Пряма мова

Прокруст приповідав — «У ногах правди немає!»

«Добрий ранок, непосидо», — усміхається мати.

«Мушу йти в полонину, Марічко», — сумував Іван заздалегідь.

«Ні, не клич мене, весно, — казала я їй, — не чаруй і не ваб даремне».

На вухо літу коник сюркотить: «Небесні в тебе очі, схаменися!»

«Нема прогресу, — вирішили Блохи, — однак нас били й б’ють в усі епохи».

«Заженуть мене сини швидко на піч» — думав старий Кайдаш, майструючи в повітці.

«Три біди в людини, — говорить народна мудрість, — смерть, старість і погані діти».

Бджола каже: «Годуй мене до Купала Йвана, то зроблю з тебе пана».

Блюзнірська мисль запала мені в душу: «Чому на них молитися я мушу?»

«Шануй старість,» — ці слова завжди звучали в нашій родині як повчання.

«Я ніколи, — твердо зауважив радник, — і ні під кого не підлаштовуюся».

«Добре кажеш», — зауважив гетьман, — не раз чоловік робить не те, що хоче, а що мусить».

«Не годиться, — сказав Григорій, — щоб праця огірчувала життя, як це було в Єгипті з ізраїльтянами, бо, коли праця огірчує, вона рабська».

Довго й лицар слухав пісню, далі мовив на відході: «Що за дивна сила слова! Ворожбит якийсь, та й годі!»

«Я впевнена, що вільний геній мого народу витворить нове, вільне мистецтво…» —

писала М. Заньковецька.

І голос сильний нам з гори, як грім, гримить: «Лупайте цю скалу!»

Жалілася свиня: «Ніяк не розумію, за що так люди хвалять Солов’я».

«Роби добро, — мені казала мати. — і чисту совість не віддай за шмати».

І просилася, і молилася: «Пусти мене, старий діду, на вулицю погулять».

кома

тире

кома й тире

крапка й тире

кома

тире

кома й тире

крапка й тире