ПУНКТУАЦІЯ. Варіант 3

Якщо узагальнююче слово стоїть після однорідних членів речення, то після нього ставиться тире.

Перед словами а саме, як-от, наприклад, що стоять після узагальню­ючого слова, ставиться кома, а після них — двокрапка.

Після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення ста­виться двокрапка.

Перед однорідними членами, вираженими власними іменами осіб або іншими власними назвами, якщо їм передує спільна для них прикладка, двокрапка не ставиться.

Якщо перед однорідними членами речення стоїть узагальнююче слово, а після них речення продовжується, то після однорідних членів речення ставиться тире.

Весна була для нього наче сонце.

Зорі між дрібними хмарами наче таночки заводять.

Малі діти грілися на весняному сонці й голосно щебетали наче пташки.

Він наче знепритомнів.

Горпина наче й не чула його слів.

Мовили пращури: «Мудрість не в словах, а в діяннях».

«А, всі ви скептики» — відмахнулась Вірунька Івановою примовкою.

«А як ти думаєш, — зазираючи в очі, нахилився над ним Ничиталкж. — Хто такі генії?»

«Слухай, Семене, — кажу йому, — чого ти через Гімалаї летів сюди?».

«Гарний хлопець! Добра дитина! Золоте серце!» — шептала сама до се­бе тітка Антося.

Я знаю: того місця не візьме.

Добре послужила нам старая сила: утікала від нас шляхта, штани погу­била.

Уподібнюйся пальмі: з міцно стиснутим скелею корінням вона прекрасно здіймається догори.

Жайворонки дзвенять у синьому небі: пшениця колосом шумить на по­лях від Полісся до Приазов'я.

Неук має велику перевагу перед освіченою людиною: він завжди за­доволений собою.

Важко переоцінити значення того, що вже в роки дитинства усвідомлює свої творчі сили і здібності.

Всі кому дорога була воля, відчули смертельну небезпеку, що знову на­висла над батьківщиною.

Чи знайоме вам почуття нудьги за рідною країною, яким обкипає серце від перебування на чужині?

Не скрізь повинен брати гору практицизм, особливо той, що висотує з нас душевність.

Справжня любов народжується тільки в серці, яке пережило турботу про долю іншої людини.

Я чув її, ту мову чарівну, і серце рветься ще її почути.

Тернистим і нелегким був шлях Марії Заньковецької, української актри­си на сцену.

Темна нічка — рідна мати — вміє добре колихати.

Людина високогуманна, Сошенко з величезним довір'ям ставився до Шевченка.

Нам, хліборобам, що з мечем почати?

Позиція по відношенню до означуваного слова.

Ускладнення основного змісту причиновим значенням.

Синтаксична несполучність з означуваним словом.

Сусідство з іншими відокремленими членами.

Ступінь поширеності іншими членами речення.

Це струнке і гнучке слово п'янить мене, мов пісня, мов золота струна, що бринить в морозному повітрі.

Невістка як з хреста знята.

Пучечки соснових гілок стелились на небі як дороге гаптування на бла­китному шовку.

Я сьогодні розумію це як виклик долі.

Веселі, сині, як небо, очі світились привітно і ласкаво.

Та зараз, цієї пізньої пори, в лугах усю калину вже зірвано — стоять го­лі кущі, з яких листя пооблітало.

А за селом на високому горбі, оточена з усіх боків молодою паростю лі­сів, височіє братська могила.

Коло гаю в чистім полі, на самій могилі, дві тополі високії — одна одну хилить.

Се було літом, саме у жнива.

Повставали раненько, до схід сонця.

Отак би тут стоять години цілі і слухать мову птиць, лугів, дібров.

Сіножаті скосяться і пшениця вижнеться, листячком засиплються всі сади.

У вікна дивиться степ, і все спливає, як безконечне море.

Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом.

Тебе утрачу — і сама загину.

У неділю опівдні насунулись хмари, заблискала блис­кавка, пішов чималий густий літній дощ.

Був теплий день світилася весна.

На поле синєє вечірній впав туман, над річкою пливуть його мінливі хви­лі.

А вечір, мов чарівне решето, сіє і сіє звідусіль то перші шматки пісень, то жіноче цокотання.

Темний осінній вечір стоїть за вікнами й шкрябається в шибки дрібни­ми крапельками дощу.

Лопухи, почувши холодок, настовбурчилися, тихо зарипіли, випростовуючись, і теж запахли.

Гойдаючись, тіні в годині вечірній з промінням сріблястим свавільно злились і, хвильку побувши у дружбі невірній, безжурно і легко навік роз­нялись.

Людина! Це ж слово! Його треба завжди, стоячи, говорити і кашкета скидати.

Підеш собі, зажурившись, гаєм по долині.

Воюючи, та командуючи, Черниш водночас невтомно вчився.

Відокремлюються означення, виражені прикметником чи дієприкметни­ком із залежними від них словами, якщо вони дистантно розміщені щодо означуваного слова.

Означення, що відносяться до особових займенників, відокремлюються в будь-якій позиції.

Відокремлюються постпозитивні означення при наявності означень пе­ред означуваним словом.

Завжди відокремлюються означення, виражені дієприкметниковими зворотами.

Відокремлюються постпозитивні означення, виражені дієприкметнико­вим чи прикметниковим зворотом.

На його дворі, замість похилої хатини, стояв веселий будинок.

Пахне грибами й медом, вогкістю пахне тією, що опріч назви осінь не­ має імені їй.

Всі, за винятком Бойчука, здивовано дивилися на свого шкіпера.

Більш жодного звуку не донеслося, крім повівання пахучого повітря в розквітленому гіллі саду.

У нашій лоцманській слободі, замість тополь, край шляху виросли щогли, вищі за всяку тополю.

А єдиних слів, на жаль було не сказано.

Зрештою, щастя — це найвищий тонус душі.

Як відомо, однією з найважливіших ланок у духовному житті кожної на­ції є видання книг.

Досі дні стояли теплі, сонячні, а сьогодні, мов на гріх, задощило.

Словом, я до безумства люблю небо, трави, зорі, задумливі береги, ніжні осінні ранки.

Хай вітер знамена колише й співають в садах солов'ї.

Я заздрю тим, хто впав на півдорозі, але не втратив прагнення й на мить.

Лиш гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

Яке високе блакитне небо у нас над головою, і які чудові пісні дзвенять нині по всій нашій землі!

Хто ж дочекається в новому році жнива і хто привезе на вітряк зерно?

Наша з вами місія, дорогий друже, — пробудити, утвердити, виховати любов до слова.

Слався од краю до краю, Вітчизно, слався садами, піснями лунай!

Зустрівшись тут несподівано, хлопці зніяковіли і, привітавшись, зайшли до хати разом.

Не помічені юним гвардійцем, ми зупинились поблизу, і стримуючи ус­мішку, теж стали слухати.

Положивши перо, одкинувшись на спинку стільця, він став перепочивати.

Коли зграя залетить далеко, і коли в тумані стане тихо, я послухаю, що робиться попереду.

Посеред майдану, де мене поза ту ніч лишили радисти, я зупинився, не знаючи, куди його податися.

Як ми тоді не відали про те, чого старий ловив тремтячими руками секунди крильце золоте.

Тепліше стає на серці, коли бачиш, що є добрі люди, які дбають про тебе.

Ніхто не знає, де вони зимують зиму, де ховаються від лютих буранів.

Ступінь поширеності означуваного слова іншими членами речення.

Синтаксична несполучуваність із займенником.

Ускладнення основного змісту причиновим значенням.

Постпозиція щодо означуваного слова.

Уточнюючий характер означення.

Уміння чітко мислити - ось що дає змогу людині стисло і небагатослівне висловити думки.

Всі опери М.Лисенка: «Чорноморці», «Різдвяна ніч» написані на лібрето М. Старицького.

У неї було все: багатство і дивовижна врода.

І піч, і комин, і лави, і стіл, і колиска — все на сво­їм місці, як у кожнім житлі людськім.

І на тім рушникові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Защебетав соловейко / пішла луна гаєм; червоніє за горою, плугатар співає.

У товаристві лад / усяк тому рад.

Дружба — як дзеркало / розіб'єш — не складеш.

Продають / хвалять, купують / гудять.

Рада б зірка зійти / чорна хмара заступає.

Уночі палало село, з неба злякано дивився вниз поблідлий місяць.

Полум'я ж росло, вітер грався ним, місяць з жахом тікав серед хмар.

Не змогли нас супостати взяти в кайдани свої, ми бороним наші хати, наші тихії гаї.

Уже схопилось із неба сонце, заглянув місяць у моє віконце.

У долині село лежить, понад селом туман дрижить.

Я певен, що все буде добре: дивись, народ у нас, як на підбір.

Я певний: кожен справді народний співець викликає пошану до себе не тільки серед земляків.

Але, я думаю, найбільш на Україну тягли його відтіль ті струни потайні.

Певно се країна світла та злотистої блакиті, певно тут не чули зроду, що бува негода в світі.

Очевидячки, се питання усіх цікавило.

Я люблю українське село, повне шуму, повне дум.

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.

Втомлена вона заснула, голову поклавши на камінь.

Жовто помальовані парти, зсунуті в кутку докупи, були покриті пилом.

Тепла ніч, наповнена степовими пахощами, пропливла над Асканією.