Пунктуаційна норма

Сонце блищить, а мороз тріщить.

І шумить діброва, і синіє шлях, і дзвенить дніпрова хвиля у дротах.

Високо поросло розкішне дерево вгору, укриваючи холодком зелену землю.

Та пітьма не так уж мучила Соломію, але холод проймав її наскрізь.

Прилинув вітер, і в нічній хатині він про весняну волю заспівав.

На землю глянули тихі зорі і місяць.

Хто полю годить, тому жито родить.

Зоряний степ розкинувся угорі, безмежний і пишний.

Острів Хортиця - найбільший і найвеличніший з усіх островів на Дніпрі.

Над містечком стояла тиха зоряна ніч.

Почали гукати деркачі, перепел, бугай, ще якась птиця.

Якось восени я йшов полем і побачив на великому лузі багато лелек.

Хотіла б я піснею стати у цюю хвилину ясну.

Вода, яка скоро збігає, отрути не лишає.

Найбільше для людини щастя - бути правдивим і до кінця сповідувати свої ідеали.

Небо як склепіння матове.

Місто маленьке, обивательське.

Бук, як відомо, міцне дерево.

Чиста вода як сльоза.

Вірний приятель то найбільший скарб.

День довгий, безконечний, тривожний.

Старість не радість.

Земля мов казка.

Відчувати в окопі живу душу біля себе це справжнє щастя.

Ніч як казка.

Ці квіти спогади про світлі дні.

Життя не дим і не омана.

Ти наше диво калинове...

Не слухала Катерина ні батька (?) ні неньки.

То шиє (?) то поре, а все ниткам горе.

Будь сміливий не язиком (?) а ділом.

Поїдь (?) допоможи матері.

У кожного з нас вдома є або діти (?) або дружина (?) або наречена.

Червонобоким яблуком округлим скотився день, доспілий і тяжкий.

Хлопець замріяно слухав, розглядаючи високі стожари палаючого заходу.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, виростуть з тобою приспані тривоги.

Де ти взяла звичку читати лежачи?

Тебе я земле всю сходив до краю.

Добре учителю, що, Ви,небокраї підняв нам людського стремління.

Я не спатиму люба до світу, буду думати, й буду писать.

Бідна волошко, чому ти в житі, а не на клумбі волієш рости?

Мужай прекрасна наша, мово, серед прекрасних мов світу.

1

2

3

4

5

Я так люблю зимові вечори в людському домі, де зростають діти.

Сумно і смутно людині, коли висихає її уява.

Споглядаю, як ліс проростає осінньою синню.

Здобути волю - то мій рай.

Дмухнув вітер понад ставом (?) сліду не стало.

Злітає листя з осокора (?) летять листки з календаря.

Журиться жайворон-серпень (?) літня пора промина.

Садок вишневий коло хати (?) хрущі над вишнями гудуть.

Поети йдуть за горизонт (?) поезія зостається віч-на-віч з вічністю.