Пунктуаційна норма

Жити на землі найбільша радість.

Століття зморшка на чолі Землі.

Маленька праця краща за велике безділля

Шанувати батька і матір обов'язок кожної людини.

Сонце ти сієш у холодні світи золотий вогонь.

Стелися доле рушниками у цей святковий гарний час

 На ясні зорі і на тихі води щемлива доле виведи мене.

Любов до тебе Україно найкращий в світі оберіг.

1

3

4

2

оді у лісі на Купала здалося папороті цвіт я в темну нічку відшукала

Мелодія дзвону безсумнівно заспокоює навіює спогади.

Напевне так і не зумію загадку дива розгадати.

Усе велике місто здавалося безкраїм болотом.

 Хоч у лісі хоч у полі я шукатиму своєї долі.

Хай звільняється серце від обману брехні і пут. б) Хоч у лісі хоч у полі я шукатиму своєї долі

Високі трави й хліба виблискували на сонці

У хаті пахло чебрецем і свіжою травою

Праця любов і знання одвіку трійця свята

Несу в душі цвіт вишні і калини.

Біль і смуток ласка і покора в найсвятішій посмішці твоїй.

Холодна осінь погнала на південь журавлів і лебедів

І над землею щедрою на вроду чекала днина радісних вістей

Слова давно забуті і священні хотів я в кожнім серці пробудить.

Поле залите таємним молочносинявим світлом безшумно розсувалось перед нами.

Здобутий працею камінь м’якший від дарованого бублика

Не цвiтуть на вiкнах геранi сонний символ спокiйних буднiв.

Козак Бобренко на ім'я Григорій єдиний син достойної вдови.

 Голови повік не схилить Київ слави богатир

Ти дітям і правнукам мусиш віддати живуче коріння свій батьківський рід.

Наше військо сміється б’ючись.

Старі верби стоять похнюпившись.

Вітер лютий налетів з розгону і втомившись під дверима ліг.

По вулиці ідуть співаючи дівчата

Хай оживає істина стара людина починається з добра.

Є у мене рідна Україна з нею я відверто говорю. б) Забудеш рідний край тобі твій корінь всохне

Вечорами пахнуть матіоли тихо листям липа шелестить.

Забудеш рідний край тобі твій корінь всохне.

Одгриміла гроза і одцвіли блискавиці крилаті

Чужих два слова в пісні буде і пісня вся тоді чужа.

Ідуть зі мною чесні люди і хліб росте без гіркоти

Скоро проліски з-під снігу глянуть синіми очима і повіє теплий вітер над розкованим Дніпром