Пунктуаційна норма

Вдалині хиталися дерева і синів задуманий прибій.

В долинах співали струмки і кожен з них мав свій голос.

Я в пісні молодість знайду і довго-довго буду з нею.

За селом знов шелестіли хліби і пахло полином.

Пусти мене, мати погуляти, бо вже челядоньки не видати.

Зоре, моя вечірняя, зійди над горою.

Зеленая дібровонько, чого так рано спустошена, трава на сіно покошена?

 Зійди дощику, дрібнесенький, скропи травицю-муравицю, нехай я вийду на вулицю.

Краплі зронені хмарами були настояні на польових травах.

А вгорі блищало небо засіяне зорями

Степ оповитий тишею дихав пахощами росяних трав.

Укритий снігом кущ здалеку скидався на ведмедя.

Гаї шумлять я слухаю хмарки біжать милуюся.

Я несу воду й чую земля у мене під ногами тріскається і так пече ніби я на жаровню ступаю 

Посієш впору збереш зерна гору.

На небі сонце серед нив я.

«Три біди в людини, — говорить народна мудрість, — смерть, старість і погані діти».

«Заженуть мене сини швидко на піч», — думав старий Кайдаш, майструючи в повітці.

 І просилася, і молилася: "Пусти мене, старий діду, на вулицю погуляти".

"Роби добро, - мені казала мати. - і чисту совість не віддай за шмати"

Жайворонок заспівав для своєї жіночки і їй теж захотілося злетіти в небо.

І голос сильний нам з гори, як грім, гримить - "Лупайте цю скалу!"

Учитель - це три світи: теперішній, минулий і майбутній.

Здобули волю відшукали долю.

Кущ здавалося і зимою зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалося його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом.

 Уже придивилася до його очей і побачила: те, що здавалося байдужістю, насправді було мудрістю й глибоко захованим стражданням.

 Усе довколишнє здавалося їй перевитим піснями, веселими чи сумними, як буває пройнятий сяєвом сонця простір.

Широкі промені вдарялися об кам’яні плити, курилися золотим димом, від чого здавалося що все тут пливе, рухається, злітає в просторі.

"П, - а. - П?"

"П, - а, - п".

А: "П".

"П", - а.

Біля багаття обнявшись сиділи друзі.

Не піймавши не кажи що злодій.

Майстри працювали не покладаючи рук.

Не намагайся зробити багато не відпочивши.

Слово то живуче джерело.

Роксолана символ краси й жіночності.

Вони наші запеклі вороги.

Три по три дев'ять.

Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою.

Коровай — то щедрість нив.

 З усіх утрат — втрата часу найтяжча.

Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі.

Дитина — дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька. 

Серце — не камінь.

Недовге життя хмар, як непомітно з'явились, так непомітно й зникнуть; розтануть до полудня.

Сниться мені поле, вечори барвисті, й береги пахучі рідного Дінця.