Контрольна робота: "Пунктуаційна норма"

 Край шляху, в долинці, догорає вогнище.

Мабуть, лише тут і зосталася така неполохана чистота.

Пройшовши галявину, мандрівники зупинилися.

У хліві, крім ластів’ячого гнізда під кроквою, нічого не було.

У хату ввійшов старий Джеря, високий, тонкий, із сивуватими довгими вусами, з нужденним блідим лицем та сумними очима.

Краса душі, краса любові – найвища на землі краса.

Треба, мабуть, мерщій брати ноги в руки.

Життя – не дим і не омана.

 Квітів було багато-багато – синіх, червоних, оранжевих.

Зима – важка пора для птахів.

Не чути ніякого голосу, крім вівчарської трембіти на далекій полонині.

Ось вони, рідні озера та луки, в синім добрі солов'їних ночей.

У кімнату ллється повітря, напоєне пахощами літнього саду.

Усю зиму підіймалися води Дніпра, заливаючи плавні, озера.

І ми, поети атомного віку, останні трубадури на землі

Солов’ї, нічні товариші мої, у сад злетілись до вікна.

Дзвінкий гук ударився об близьку гору, вкриту лісом і розсипався довкола.

Ось видніє стіжок сіна,залишений лісником для диких тварин.

Зворушений, розчулений, повертаюся із села додому.

Причаївшись у малині, малий слухав наростаючий шум вітру.

Ти тільки гість в житті моїм, сонце, бажаний гість.

Чи не покинуть нам, небого, моя сусідонько убога, вірші нікчемні віршувать?

Дай, Боже, панночко, тобі щасливу та красну долю!

Вгамуйся, думко, не літай так буйноЙ

Мій брат, Богдане, сповістив полковників, що ти живий, і що чекаєш їх.

Збери себе докупи, тоді і військо, гетьмане збереш.

Ори, ори й співай, ти велетню, закутий в недолі й тьми ярмо!

Сину, мій Тимоше, то ж був не наказ!

Воно, скажу вам, легше, як на мене, діла у битвах шаблею рішать.

Ніколи, звичайно ж, не було на цьому військовому судні закоханої пари.

І з тобою було б нам гірко, обіймав би нас часто сум, і, бувало б, темніла зірка у тумані тривожних дум.

І час інший, і, мабуть, я сам уже не той.

Стояла друга половина літа, коли наш загін вирушив у похід.

Калина – одвічний символ України.

За мною і мати ступила у двір.

Тихий сон стуляє вії, розігнавши давні мрії.

«Прощай, Самсоне! — крикнула зрадлива, — Ти думав, що я забуду родину?»

«Прощай, Самсоне! — крикнула зрадлива: — Ти думав, що я забуду родину?»

«Прощай, Самсоне!» — крикнула зрадлива. — «Ти думав, що я забуду родину?»

«Прощай, Самсоне! — крикнула зрадлива. — Ти думав, що я забуду родину?»

А: «П (?!)».

«П!», — а.

«П », — а.

«П», — а, — «П».

Рая у свою чергу спитала, як ти розумієш щастя.

Рая у свою чергу спитала, як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала, що як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала про щастя.