Пунктуаційна норма

Колишній замок видно був розкішний.

Видно місто, далі поле у моєму вікні.

Він, навіть, не помітив, як приїхали додому.

Там кажуть сонце спати лягає.

Там, кажуть, усю правду.

Запізнившись на урок, учитель має дозволити вам зайти в клас.

Читаючи роман "Чорна рада" , відчуваєш, як події стають усе напруженішими.

Прочитавши книжку, мені сподобався образ головного героя.

Їдучи в столицю, Петрові було дуже радісно.

Розглянувши картину, в дітей виникло бажання відвідати ці місця.

А Кожна деревина має свій образ: ось цей в’язистий граб нагадує вузлуватого й міцного дядька Семена. 

Б Кузька задки виборсався з-під порога, оглядівся й завмер од переляку: край розсадника, високо підкидаючи землю довгим писком, рився величезний вепр. 

В Селом знову розносились голоси: дівчата йшли ворожити. 

Г Такі в них порядки: одні сплять, інші мурашник сторожують. 

А Менше вкусиш — більше ковтнеш. 

Б Дощ надворі — восени хліб у коморі. 

В А зійдеш на пагорб — перед тобою вдалині, за маревом сонця, блакитніє оте високе, вершечок мрії дитячої. 

Г Це ще не сльози — це квітуча вишенька. 

 А Згайнуєш на жнивах хвилину — втратиш не одну зернину. 

 Б Минув рік, минув другий — козака немає. 

 В Сіроманець уже не котився — його котив вітер. 

 Г Тільки став, задер голову — птаха вже занепокоїлась, заворушилась. 

А Довгі плакучі трави крили тепер боки гори дзвінки корів обзивались як далеке зітхання. 

 Б У садку ворушилося чорне як гадюччя гілля стьобало по туго напнутих дротяних розтяжках поміж низькими стовбурами яблунь та вишеньок білів сніг. 

В Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі плачуть дзвінки корів. 

Г Зелена отава царинок розцвіталася раптом вздовж Черемошу плив різнобарвний потік. 

... різко загальмувала й спинилася.

... гуркіт луною покотився навколо.

... здіймаючи за собою куряву.

... розмальованого барвами літа.

А Сашко навшпиньках зайшов у свою кімнату, хутко ліг, заплющив очі: у синьому океані біля його хати повз грушу пропливали білі айсберги.

Б Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, далі, наче риза рути, темніє просо.

В Берег наближався, ліс виростав, і намети в затінку дерев збільшувалися.

Г Блакить мою душу обвіяла, душа моя сонця намріяла, душа причастилася крутості трав — добридень я світу сказав.

А Одна з них падала, друга підхоплювала її, здіймалась догори і бистро ламала лінію блискучих визубнів.

Б Жорна м'яко шамотіли по зерні; кіш трясся вгорі щось жалібно скрипіло.

В Соломія вхопила за гіллячки, Остап придержав пліт — і обоє вискочили на берег, втомлені й мокрі.

Г Та се була дурниця: вони були за кордоном.

Я у думках до мами пригорнулась (?) і стало так гарно й затишно мені.

Стояла непорушно тиша, урочиста й ніби свята (?) а згори валив і валив лапатий сніг.

Душа моя плаче, душа моя рветься (?) та сльози не ринуть потоком буйним.

Теплий день розхлюпує блакить (?) і ластівки купаються в промінні.

Над ними білка їсть горішки (?) і стука, стука дятел-птах.

Хата, що стала для мене прихистком розміщувалася вище за інші.

Якщо молодший ні з чим не криється, старший не повинен дорікати.

Цілком у твоїх силах зробити, щоб світ довкола став трішки кращим.

З’являться нові машини, рушієм яких буде електромотор і водневе паливо.

З-за дерев, які оточували озеро, проблискувало світло.

1

2

3

4