Пунктуаційна норма

А Орбіту літа дописав листок і ліг на стежку, що прямує в осінь (М. Боровко).

Б Коли до тебе прилечу засяє все навкруг, як після теплого дощу в росі важкій зелений луг (Д. Павличко).

В Завжди приємно було згадувати все, що зробив доброго, бо тільки воно вводить нас у коло інших людей, робить їх братами, а не просто сусідами (В. Стус).

Г Дикі гуси зчиняють таке верескливе ґелґотання, що, почувши його, надовго не можеш витіснити із серця смутку (Із журналу).

Перемелеться лихо добро буде.

Вовка боятися в ліс не ходити.

Раніше встанеш більше діла зробиш.

Сказано велика птиця горобець.

Переконатися пора зробивши зло не жди добра.

Одним заспокоюю себе у мене ще все попереду.

У товаристві лад усяк тому радіє.

Добре сказано Сенекою жорстокість народжується з посередності й слабкості.

На квартирі було затишно топилася піч горіла лампа на підлозі лежала ціла купа свіжої соломи (І. Багмут).

Брязне клинок об залізо кайданів піде луна по твердинях тиранів (Леся Українка).

Друзі розповіли подробиці утечу готували давно (М. Олійник).

І диво дивне сталося з ним совість заговорила! (А. Іщук).

І вечір гріє сині руки над жовтим вогнищем кульбаб (Л. Костенко).

А він теж усіх обнімав, цілував і, не втримавшись, на радощах таки заплакав (В. Малик).

Подвір’я аж сяяло чистотою і острівці квітів цвіли по ньому там і там (М. Красуцький).

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь (Г. Тютюнник).

Мова українська сповнена поетичної грації і тому досить важка для перекладу.

Доба Мазепи це час економічного політичного і культурного відродження України після Руїни.

Треба зазначити що економічних понять в останні десятиліття з’являється все більше і більше.

Жовто-блакитні барви символізують дві першооснови буття дух і матерія добро і зло вогонь і вода батько і мати.

Тонкі брови, русяві дрібні кучері, рум’яні губи — усе це дихало молодою парубоцькою красою.

Гляньмо на трепетну землю — і тоді відкриється нам на зелено-голубому обличчі планети край, схожий на серце.

У дівчині пробуджується мати — творець нового життя.

Як простір немислимий без руху, так поезія неможлива без думки.

«Васильку, а йди сюди» — гукнув з подвір’я батько.

«Голубчику, рятуй!» — тут простогнала Щука.

«Чого ти журишся?» — вона спитала тихо.

«Ніщо так не красить людину, як натхнення», — подумала Ярославна.

Все, як ти кажеш, так буде навіки (О. Пахльовська).

Він так ніколи не чекав вечірньої години, як того душного дня (М. Хвильовий).

Це вона говорила, ніби виправдовувалась (О. Чорногуз).

Але часом одна здібна, щира, незалежна людина може зробити більше, ніж можуть зробити сотні залежних бюрократів (Б. Винниченко).

Хай лягають зморшки на обличчя, і все вище тисне кров моя, юності в Вітчизни я позичу і пісень позичу в солов’я (В. Сосюра).

Або гори Карпати сповиті в синяві мряки, або непроглядні густі праліси синіють здалека, немов зачарований, замкнений у собі, окремий світ (О. Кобилянська).

Ворожа авіація йшла на місто хвиля за хвилею, та особливо спрямовувався удар по головних об’єктах: Дніпрогес, вокзал, «Запоріжсталь» (Я. Баш).

Верба ще більше постаріла, зараз у її дуплі нуртує вода, а на вершечку веселкою грає сиворакша (М. Стельмах).

В ті грізні й неповторні дні легенди були буденною дійсністю, і творились вони звичайними смертними юнаками й дівчатами, дітьми й дідами (Ю. Збанацький).

На тонкій шиї чорнів шнурок з дукачем, та червоніло дрібне добре намисто (І. Нечуй-Левицький).

У вузенькій, маленькій кімнаті не виявилося нічого підозрілого вікно було щільно зачинене.

Я тут і корчму, і всі ґешефти передав у другі руки і взяв бариш за три дні я з дочкою покину навіки цей край і переселюся в Умань (З творів М. Старицького).

Людські голови загойдалися козаки розступалися.

Тільки вчора він вернувся з Лубен їздив до Пушкаря, запрошував його на раду.

Люди хвилювались гомін стояв на все місто.

У Чигирині було тихо тривога ходила в глибині (З творів Ю. Мушкетика).

Усі разом посунули далі дехто гуртом (Панас Мирний)

Учись змолоду пригодиться на старість.

Казав овес сій мене в болото.

Треба розумом надточити де сила не візьме.

Гірко поробиш солодко з’їси (З народної творчості).

Голоси малих колядників уже розтиналися по селу гостювальники вертались додому (Панас Мирний).