Пунктуаційна норма. Контрольна робота. 11 клас

Хліб і сонце найцінніше в світі. 

Найкращий і найповніший скарб праця. 

Зроду-віку я син України.

У містах земля одягнена в камінь і залізо.

Маленька праця краща за велике безділля.

Жити на землі  найбільша радість.

Шанувати батька і матір обов'язок кожної людини.

Століття зморшка на чолі Землі. 

В житті мене ти й знать не знаєш ідеш по вулиці минаєш... 

Ви знаєте як липа шелестить у місячні весняні ночі?

Ти знаєш що ти людина?

Твоя цілюща хлібе сила тече в моїх набряклих жилах.

Стелися доле рушниками у цей святковий гарний час. 

Любов до тебе Україно найкращий в світі оберіг. 

На ясні зорі і на тихі води щемлива доле виведи мене. 

Сонце ти сієш у холодні світи золотий вогонь.

1

2

3

4

5

Не сходить сонце на Вкраїні напевно й місяця нема. 

Ті хто дивиться тільки в минуле чи лише на сьогодення безперечно пропустять майбутнє.

Література покликана по-перше відображати життя по-друге нести в собі моральну істину.

Кажуть дощ завжди щастя приносить.

Напевне так і не зумію загадку дива розгадати. 

Усе велике місто здавалося безкраїм болотом. 

Тоді у лісі на Купала здалося папороті цвіт я в темну нічку відшукала.

Мелодія дзвону безсумнівно заспокоює навіює спогади.

Тут завтра, можливо проклюнеться слово та й піде людей підіймати зі сну. 

Там кажуть, з гір усю країну видко. 

Може б, нам полинути у вирій за літами молодості вслід.

І вернеться наша воля, а, може, ще й слава.

Хай звільняється серце від обману брехні і пут.

Хоч у лісі хоч у полі я шукатиму своєї долі.

У хаті пахло чебрецем і свіжою травою.

Високі трави й хліба виблискували на сонці.

Несу в душі цвіт вишні і калини.

Холодна осінь погнала на південь журавлів і лебедів.

Праця любов і знання одвіку трійця свята.

Біль і смуток ласка і покора в найсвятішій посмішці твоїй.

Моя рука ніколи і нікому ні кривди ні біди не принесе.

Люблю я день і поклоняюсь грому. 

Не дозволяйте помилкам і розчаруванням минулого керувати вашим майбутнім.

Шалені мрії мої летять за обрій Землі і будять в серці твоїм гарячі хвилі.

Справа і зліва віяло свіжістю і ароматом води.

Приємно бродити по теплих калюжах після грому й дощу чи ловити щучок руками.

Дитина стоїть і пильно дивиться то на батька то на матір.

Ми маємо право на сум і любов на щастя на сонце і трави.  

Земля України і небо і люди  усе мені рідне.

У темнім лісі за горами зібравсь усякий звір вовки лисиці з ховрахами зайці дурні шкідливий тхір... 

Усюди і на вулицях і круг стадіону й обабіч дороги до заводу росли молоді осокори клени й каштани.

Материне пестування й любов піклування батькове дитячі забавки радощі й горе усе докупи злилося перепліталося. 

І над землею щедрою на вроду чекала днина радісних вістей.

Здобутий працею камінь м’якший від дарованого бублика.

Слова давно забуті і священні хотів я в кожнім серці пробудить.

Поле залите таємним молочно-синявим світлом безшумно розсувалось перед нами.

Рідний степ широкий вільний раптом став перед очима. 

Під старим деревом росла зелена трава рівна й гладенька.

Знайшов я в лісі старого дуба гіллястого зеленого.

А сонце тепле і ласкаве спинило погляд на землі.

І панує холодна зима невблаганна і люта. 

Іде гроза дзвінка і кучерява садам замлілі руки цілувать 

Розсипались зірки холодні і дрібні. 

Сади шумливі і духмяні холодна осінь роздягла. 

Ти дітям і правнукам мусиш віддати живуче коріння свій батьківський рід. 

Козак Бобренко на ім'я Григорій єдиний син достойної вдови.

Голови повік не схилить Київ слави богатир. 

Не цвiтуть на вiкнах геранi сонний символ спокiйних буднiв.

З-за дерев співаючи з’явилася струнка жіноча постать.

Втомившись шаблюками вершники б’ють навмання.

Із вирію летять курличучи ключі.

Полум’яніючи, згоряє над нивами ще молода зоря. 

Вітер лютий налетів з розгону і втомившись під дверима ліг. 

Наше військо сміється б’ючись.

По вулиці ідуть співаючи дівчата. 

Старі верби стоять похнюпившись.

Був ранок і земля ще тільки нагрівалась під подихом нічної прохолоди. 

Тікає ніч у нетрі таємничі і торжествує вранішня зоря. 

Срібен дощик проливається іскристо і веселка обіймає небокрай.

Десь кличе щастя дальній спів дівочий і у ставку відбився молодик. 

1

2

3

4

5

Є у мене рідна Україна з нею я відверто говорю.

Забудеш рідний край тобі твій корінь всохне.

Вечорами пахнуть матіоли тихо листям липа шелестить.

Хай оживає істина стара людина починається з добра.

Одгриміла гроза і одцвіли блискавиці крилаті. 

Чужих два слова в пісні буде і пісня вся тоді чужа.

Скоро проліски з-під снігу глянуть синіми очима і повіє теплий вітер над розкованим Дніпром. 

Ідуть зі мною чесні люди і хліб росте без гіркоти. 

У кузні говорив мені коваль: «Складать пісні – то, сину, мудре діло...»

Журливо ти хитаєш головою і кажеш: «В нас дороги розійшлись». 

«Бог з тобою, моя доле!», – кажу їй у вічі. 

«Ні не клич мене, весно, – казала я їй, – не чаруй і не ваб надаремне».