Пунктуаційна норма Варіант 1

1

2

3

4

5

Іван Франко писав "Народи тільки тоді зможуть досягнути щастя й свободи, коли всі будуть ученими працівниками"

"Бути людиною, - стверджував Антуан де Сент-Екзюпері - це означає відчувати, що ти за все відповідаєш"

" Людина не для того створена, щоб терпіти поразки... - писав Ернест Хемінгуей. Людину можна знищити, але її неможливо перемогти"

"Багато величного є на Землі,але немає нічого більшого, як людина" - переконував славетний драматург Софокл.

"Ми - не безліч стандартних "я", - стверджував Василь Симоненко і додавав: - А безліч всесвітів різних".

І поки світ не буде в ньому згину великій вірі в розум і людину.

Тільки дерева похмурі та голі на вітрі ламають в розпачі віти.

І страшно хижо дико виють в безлюдній Прип'яті вовки.

Я повертавсь додому після напруженого дня ні мертвий ні живий.

Та вірю сподівана воля прийде до стражденного краю.

За горами став у густім комиші серед яблунь і вишень біліє хатина.

Розплющиш очі зупиниться мить.

На полустанку вікна світяться сміються плачуть солов'ї.

Поспішайте любити всю землю свою і не треба за це ні хвали ні хули.

Тільки в лісах шумів вітер і безкраїм проваллям хиталася темрява.

З борів затишних віяло сосною і дух живиці землю напував.

Дощик перестав і все навколо посвіжішало і заблищало.

Тільки обрій бринить як струна′ дни′на гожа висока ясна.

У ніжнім веснянім теплі розквітнуть і гори і доли.

Відкрий мені таємне джерело де дерево росте старезне вузлувате.

Кущиться бляклий поламаний вітром очерет.

Любіть людей і рідний дім і землю цю де стигле жито ось по закону по якім нам треба жити.

Стоять півколом слухають грузини мотиви щастя болю боротьби.

З кожним днем для мене все рідніші ці гаї і ріки і поля.

Ах як усього багато довкола неба сонця веселої землі.

А думки мої натхненні та квітчасті опадають вересневим жовтим листям.

Мій чорний день хитнувся і розстанув гарячим сонцем спалений згори.

Дихав пахощами трав оповитий тишею степ.

Ворог дезорганізований раптовістю нічної атаки не встиг учинити будь-якого опору.

Усе ніби поменшало і звузилось і дорога і стежка в березі і круча над Россю.

Звідси було видно поле смужку зрізаних соняшників і ліс що вже починається жевріти.

У багатьох істот як-от комах ящірок зелене або зелено-жовте забарвлення.

На землі в траві на деревах в повітрі всюди кипить життя.

Місячним сяйвом залиті мріють сади.

Налита сонцем і вітрами хлюпоче веслами весна.

Степ оповитий тишею дихав пахощами росяних трав.

Гудуть з вітрами до світання дощем оплакані

Білі стіни будинку вертають мені притомність

Вона виповняла весь двір, таїлась в деревах, залягла по глибоких блакитних просторах.

Погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі.

Розплющу очі і раптом бачу у вікнах глибоке небо і віти берези.

Десять чорних кімнат, налитих пітьмою по самі вінця.

Усе одно красти гріх!

Дурний язик не приятель голові.

Богатирство чорнобрів'я ось краса мого народу.

У нас усе суспільство амфорні напівпровідники.

Жити -означає любити (Ю. Мушкетик)

Мати -це вічне одкровення, вічна радість природи, сталь і ніжність поезії життя (Г. Кривда).

Очі їхні -любов та благання, синій смуток ячить з-під повік (М. Луків).

Дівчина була -як у гарячці (М. Коцюбинський).

Поезія -це діло совісне, не грайся нею безпричинно (А. Малишко). 

Я знаю / перекують на рала мечі (Є. Плужник). 

І марилось / по кладочці іду, а кладочка не проста, а тесова (Т. Севернюк). 

І снилися мені все білі сни / на сріблі сяли ясні самоцвіти, стелилися незнані трави, квіти, блискучі, білі... (Леся Українка). 

Життя як метелик / подув вітер і зламав крила (Олександр Олесь). 

Люди кажуть: посієш вчасно / збереш рясно (Народна творчість). 

Тремтять, летять вабливі звуки, а з ними радощі, і сум, і гніт душевної розпуки (Г. Чупринка). 

Взяв каганець, пішов, дивитись у клас (В. Васильченко). 

Дощик нитками плететься, в'ється, сиплеться і ллється по ріллі (Г. Чупринка). 

Сонце вже сховалося за вільшечки, пустило крізь листя тоненькі рожеві стріли (Г. Тютюнник). 

Заспівали, защебетали пташки (Марко Вовчок). 

Споконвіку у дивовижних барвах стоїть світ вражаючи взаємопереходами відтінків і віддзеркалюючи у собі плин часу.

Ось сад насупився і вибухнув у небо весняною силою і яблуневоквітною музикою.

А восени він замінивши яблуневоквіття на жовтобокі і смагляво-червоні яблука п'янить пахощами плоду і незбагненнобарвною задумою дорослості. 

Манять нас пахощами і поєднанням барв квіти квітуючі дерева і чагарники. 

Зупинімося перед красою весняного бузку з великими волоттями світло-фіолетового запашного квіту (за І. Вихованцем). 

Найбільше добро в кожного народу - це його мова (Панас Мирний).

Глянеш - і щоразу тенькне тобі щось у душі (О. Гончар).

Хотіла їм -про небесне: вони мені -про земне... (Т. Севернюк).

Хочеш зробити добро - не відкладай його на той світ (Народна творчість).