Пунктуаційна помилка. Розділові знаки в простому ускладненому реченні

Тире між підметом і присудком обов’язково слід поставити в реченні (розділові знаки пропущено)

 Мова не полова.

Липневі дні неповторні.

Лиш боротись значить жить!

 Наближається повний спеки й світла південь.

Хто це там оповитий в туман заховався за сиві каштани?

 Мечем і кров’ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада.

Шумлять білим цвітом налиті сади навесні.

Раз добром нагріте серце вік не прохолоне.

Знеохочений, до рідного дому блудний син обминає його і йде на знадливі вогні у вікнах чужого дому.

Чужа розмовам, юрбам і рекламам, поміж сирен, гудків автомобілів, несеш крізь гамір вулиць і проспектів свою солону і гірку красу.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Я в центрі кола, визначенім сонцем, заглиблю руку в чорний чорнозем — і стеля над готичним храмом сосен спаде на мене зливою озер.

Пристанційні вогні обмацують тіло ночі, зі сну вологе, і колеса абзац за абзацом перечитують повість дороги.

Віолончельний ялини шум пісню душі моєї хотіли вітри підняти на глум.

Самсон заступник твій надія та єдина відкрив чужинці свою міць таємно.

Рудий яструб степовий розбійник знявся вгору й закружляв над полем.

До Олесі підійшов один з останніх бійців танкіст Василь Кравчина.

Син білявого дня і чорнявої ночі вечір-мулат підійшов до порога.

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!.. Де ви бачили більше кохання?.

Лунайте ж, оркестри, грими барабан, бо крок наш і дух наш міцніє!

 І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю.

Моя пісне, вогниста, шалена, ах, розбийся на світлі акорди.

На щастя  злива вже вщухала а крізь хмари пробивалося сонце.

На щастя  потяг було затримано через технічні проблеми.

Усі іспити сестра  на щастя  склала на високі бали.

Відчиняли люди широко ворота поливали  на щастя  дорогу.

Поки працювали в полі дощу  на щастя  не було.

1

2

3

4

5

Сніг іде і сяйво розсіваючи бліде зволожує афіші і обличчя.

Степ зігнавши з себе ранкову прохолоду виграє зеленими барвами.

Над озером холонув вечір зануривши в мілкі береги далеке полум’я хмар.

Дівчина все ще стоїть заломивши руки.

Білий кінь повіддя попустивши летить у степи.

 Розпихаючи соснове віття, старезний дуб ріс угору до могутнього сонця.

Усе тісніше оточують бійці танцюристів, у такт музиці сплескуючи в долоні.

Минаючи наш двір, вози глухо й тоскно поскрипували.

В’їжджаючи на широке подвір’я, на гостей очікував пишний прийом.

Всю зиму підіймалися води Дніпра, заливаючи плавні й озера.

Свист з неймовірною швидкістю наближався летів як здавалося Чернишеві прямо на нього.

За вікном згори було видно шуміло вирувало залите сонцем місто.

А я грішний завжди хочу бачити в людському труді гра акторська це великий труд тільки хороше.

Ще зовсім недавно просто здається вчора було стояли ми з нею під нашою вишнею.

Цвітуть каштани все життя одним і тим же цвітом а ми і в цьому зміст життя пишніше кожним літом.

В обличчя вдарив свіжий день пізньої осені з веселим холодком з

терпким подихом голих скверів з неласкавим сонцем.

Потім він танцював зі схожою на гречанку дівчиною з довгими косами у білій сукні на високих підборах.

Подали чудовий торт з вишнями й горішками по біло-рожевому кремі з шоколадом по краях.

Невтомний розум людини втілений у корисний труд окрилює її й наповнює життя світлом.

Брянський з туго перетягнутим станом з білявою чуприною стоїть облитий сонцем.

 Усі ми не в тім’я биті.

У ці дні ранки тепліші.

Літні канікули улюблена пора.

Черешні в нашому саду розкішні.

Краса Дніпра оспівана в піснях.