Речення із звертаннями і вставними словами

Якщо придивитися уважніше, можна помітити: те, що здавалося байдужістю, насправді було стриманістю й честю.

Сонце світило надзвичайно яскраво, від чого здавалося що все тут позолочене.

Книга здавалося і справді вміла говорити зі мною, вона мала властивість розкривати дивовижні світи, переносячи мене в них.

Усе тепер здавалося їй оповитим казковістю, таємничістю.

Інколи найщиріша правда здається несусвітньою брехнею.

Провалля здавалося глибоким-преглибоким. 

Дерева мінилися в сяйві і здавалося в нім розпливалися...

Вони не знали правди, часом здавалося, що навіть не здогадувалися.

дорога моя сестричко

шановна Ольго Володимирівна

вельмишановний Петре Івановичу

шановна колего Ірина

Ви щасливі, високії зорі, все на світі вам видно звисока (Леся Українка)

О, чарівниченько моя, мені ти всюди помагала (Т. Шевченко)

Час, моя пісне, у світ погуляти,

Розправити крильця, пошарпані горем (Леся Українка).

Читаю знов твої листи, моя ти пташко... (В. Сосюра)

О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх! (Олександр Олесь)

Опустіться тихі зорі синові під вії.

Слово моя ти єдиная зброє ми не повинні загинуть обоє!

Кохайтеся чорнобриві та не з москалями.

 Рідна мати моя ти ночей не доспала.

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! вгорі спинися... (О. Олесь)

Ой, сонечко ясне, невже ти втомилось? (В. Самійленко).

Відступати нам, по-перше, пізно, по-друге, немає підстав (В. Собко). 

Дяка щира тобі, ніченько-чарівниченько, що закрила моє ти личенько (Леся Українка). 

Отож, Іван, коли тобі скажуть щось дуже погане, не ображайся. Нащадки твої скажуть ще гірше!

 Пан лікар, прошу знизити тон і називати мене так, як мене справді звуть.

Не страшно тобі тут сидіти, брат Семен?

 Не розумієтеся ви на жартах, панно Дарусю, от що!

 Не гаймо часу, Софія Андріївна, ще наговоримося, роботи безліч.

Усе, чим я щасливий і багатий, я мушу рідним словом оспівати.

Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим.

Я люблю твоє майво зелене, і Донбас, і Каховку ясну.

На берегах Дніпра крутих, весь помережений садами, стоїть у сяйві днів нових наш рідний Київ перед нами.

На щастя, хлопець не втратив надії на любов, на щастя і добро.

Привези мені, будь ласка, пшеничну зірочку з небес.

Звісно, сором мужикові купований хліб їсти, а своє поле неоране кидати.

А хлібам колосистим, здається, немає кінця.

 Привези мені, будь ласка, пшеничну зірочку з небес.

На щастя, хлопець не втратив надії на любов, на щастя і добро.

 А хлібам колосистим, здається, немає кінця.

 Звісно, сором мужикові купований хліб їсти, а своє поле неоране кидати.

Добрий вечір тобі, пане господарю!

Чуєш брате мій, товаришу мій, відлітають сірим клином журавлі у вирій… (Б. Лепкий)

Є ж люди на землі, — а то б не варто й жити, — що крізь щоденний труд уміють і любити, і усміхатися, і мислити, й шукать. (М. Рильський.)

Кажуть, що ці дроти тягнуться від самих Карпат аж до Чорного моря