РОБОТА З ЛІТЕРАТУРНИМ ТВОРОМ. ДВІ БІЛОЧКИ (українська народна казка)

Прочитати уважно текст

 ДВІ БІЛОЧКИ.

                                                         Українська народна казка

  Жили собі, були собі в густому лісі, у дуплах, дві білочки. Однаково гарні,пухнасті, прудкі. Тільки не однакової вдачі. Бо одна з них увесь день трудилася:збирала горішки, гриби, жолуді. І все те складала у своїй хатинці, у дуплі дерева.

  А друга була зовсім недбайлива. Цілими днями тільки їй роботи, що стрибати з галузки на галузку, лякати пташок у гніздах або сидіти без діла й свистати на весь ліс. А схоче попоїсти — не журиться. Тож улітку всюди їжі повно! То горіх, то жолудь з дуба, то шишки з ялин і сосон, то корінці всякі. Погризе того, скубне цього — та й знову скаче собі весела, сита. Отже, ціле літо весело прожила. Тим часом перша білочка, працьовита й дбайлива, наносила собі в дупло повно всяких харчів. Це на зиму придбала. І вже заздалегідь устелила свою хатинку мохом,пушком і сухим листям, щоби було тепло та м‘яко взимку. Та й дверцята приробила собі до свого дому. Добра була господиня.

 Так пройшло тепле літо, в одної білочки — у праці, а в другої — в іграх.

  Минула вже й дощова осінь. Прийшла холодна зима. У лісі стало сумно й пусто:ні листячка, ні грибів, ні горішків. Тільки мороз і вітер, що снігами мете . Сидить у тепленькому дуплі працьовита білочка й гадки про біду не має. Усе літо нате працювала, щоб зимою спокійно відпочити. І м’яко їй, і тепло, і з’їсти є що . Спокійно живе собі.

  Та не так жилося лінивій і недбайливій білочці. У її дуплі ні вікон, ні дверей. Не надбала. Ні харчів на зиму нема, ані одного горішка! Тільки холодний вітер по хатині свище, гуляє. Сидить бідна білочка, голодна, змучена, змерзла, у клубочок звилася. Кинеться по лісі туди, сюди, нічого нема — усе замерзло. Хоч умирай із холоду та й голоду!

  Аж згадала нещасна білка свою старанну, роботящу сусідку та й думає: «Піду я до неї. Може, допоможе чим-будь, у неї гори припасів. А влітку їй поверну».

Іде вона до сусідки та й несміло стукає в двері.

— Хто там?

— Я, твоя сусідка!

— Просимо, — кличе дбайлива білка і відчиняє двері.

  Як поглянула на нещасну, худющу, напівмертву від холоду сусідку, то відразу все зрозуміла.

— Прошу, сідай, саме на обід потрапила! Чим хата багата... От зігрійся трохи в моху, а я приготую тобі горішків і жолудів... На, їж на здоров’ячко. Та й разом зі мною живи. Мені скучно самій.

  Засоромлена білка почала говорити:

— Але ж я не заслужила на таку доброту. Я ціле літо — знаєш — гуляла.

— Нічого, — каже друга, — тепер ти також будеш дбати так, як я. Ти ж зрозуміла тепер, що без праці нема добра! Будемо разом працювати і разом жити.

  Лінива на радощах обцілувала свою добру товаришку. І відтоді жили обидві білочки разом. А ліниву білку біда і нужда навчили працювати. Найближчого літа вона стала також старанною і принесла великі припаси харчів до спільної хати.

 ВИЗНАЧ ЖАНР ПРОЧИТАНОГО ТВОРУ.

У ЯКІЙ ЗІ ЗБІРОК ТИ РОЗМІСТИШ ЦЕЙ ТВІР?

ВІД ЧИЙОГО ІМЕНІ ВЕДЕТЬСЯ РОЗПОВІДЬ У ТВОРІ?

 ВИЗНАЧ ГОЛОВНУ ДУМКУ ТВОРУ.

ЧИМ ОБИДВІ БІЛОЧКИ БУЛИ СХОЖІ?

 ВІДНОВИ ПОСЛІДОВНІСТЬ ПОДІЙ У ТВОРІ.

 ЯК ЖИЛОСЯ ДБАЙЛИВІЙ БІЛОЧЦІ ВЗИМКУ?

ЯК ЖИЛОСЯ ЛІНИВІЙ БІЛОЧЦІ ВЗИМКУ?

ЩО НАВЧИЛО ЛІНИВУ БІЛОЧКУ ПРАЦЮВАТИ?