Дистанційна робота. Робота з літературним твором.

"КАЗКА ПРО МАЛЕНЬКУ ХМАРИНКУ"

         Одного разу навесні з’явилася в небі маленька сіра хмаринка. Вона була настільки маленькою, що її ніхто не помічав — ані птахи, які пурхали в небі, ані тим більше люди, які ходили по землі. А ось хмаринка пливла небом і дуже уважно розглядала все, що пропливало під нею, адже вона щойно з’явилася на світі й ще нічого не бачила й нікого не знала. Пропливала хмаринка над полями й бачила людей і комбайни, які сіяли зерно. Пропливала над річкою й бачила риб, які плавали під водою. Цілий день пливла хмаринка небом, багато всього цікавого побачила, та й сама за день підросла.

        Наступного ранку підпливла хмаринка до великого міста. Дуже їй сподобалося спостерігати за різнобарвними машинами, які швидко проїжджали по дорогах, і за миготливими світлофорами, які могли зупинити потік машин. За бабусями й дідусями, які повільно прогулювалися в парку зі своїми собачками, і за тітоньками й чоловіками, які кудись квапилися, проходячи по вулицях, і спускалися під землю в метро. Але найбільше хмаринці сподобалося велике і яскраве сонечко, що пропливало в небі неподалік. Сонечко посміхалося всім людям і машинам, а люди й машини теж посміхалися сонечку, деякі навіть махали йому руками.

— Здрастуй, яскраве сонечко! — здалеку закричала хмаринка.

— Здрастуй, хмаринко! — ласкаво відповіло сонечко.

— Миле сонечко, скажи, чому тобі посміхаються всі ці люди?

— Тому що всі вони — мої друзі.

— Як же тобі вдалося подружитися з усіма?

— Дуже просто: я завжди всім посміхаюся. А ще намагаюся всім-всім подарувати своє тепло.

— А можна я теж буду твоїм другом?

— Звичайно, підпливай до мене ближче.

       І сіра хмаринка швидко попливла небом до сонечка, щоб обійняти його. Але за час своєї подорожі хмаринка так виросла, що закрила собою й сонечко, і все небо.

— Як же так? — засмутилася хмаринка. — Невже я ніколи не зможу ні з ким подружитися?

      Так сказала хмаринка й гірко заплакала. Її сльози капали прямо на землю: на дороги, на машини й на людей. Виплакала хмаринка всі свої сльози й знову стала зовсім маленькою. А на небі з’явилося яскраве сонечко. Простягнуло воно до хмаринки свої золоті промені,

і маленька хмаринка посміхнулася.

— Як же все-таки приємно дружити! — сказала хмаринка.

З тих пір маленька хмаринка і яскраве сонечко стали друзями!