пряма мові

Не на тебе ждать я буду поет відповідає.

Лицар крикнув От спасибі.

Тут поет запитав Хто там.

Брат сказав я йду до міста а ти залишайся вдома.

Вгамуйся думко не літай так буйно.

 Усе іде але не все минає над берегами вічної ріки.

Лелеки щовесни прилітали виводили діток знову відлітали.

А: “П?”

 “П?” – а.

 “П”, – а.

 береться в лапки;

пишеться з нового рядка, перед нею ставиться тире.

не береться ніколи в лапки;

Син у захопленні спитав у матері: «Звідки взялися ці квіти в нашому саду?»

«Гарно і затишно на серці стало», стиха мовив хлопчик.

Жінка спитала, чого він мовчить.

 «Яка ти розкішна, земле», - думала Маланка. – «Весело засівати тебе хлібом, прикрашати тебе зелом, заквітчати квітками».

Дівчина грайливо запитала, невже я й справді мавка лісова.

Дівчина грайливо запитала, що вона й справді мавка лісова?

Дівчина грайливо запитала, невже вона й справді мавка лісова.

Невже вона й справді мавка лісова, дівчина грайливо запитала.

-- «Як ти учишся, Семене» – «„Трійки в табелі у мене...» – 

 – Як ти учишся; Семене?

– «Трійки в табелі у мене..»

– Як ти учишся, Семене?

– Трійки в табелі у мене... 

– Як ти учишся, Семене? – Трійки в табелі у мене.

кому;

двокрапку.

крапку;

Поки живий я хочу справді жити.

Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву.

Видно було вже пізно бо ніде по хатах уже не світилося.

Здається вічністю маленька мить перед якою навіть смерть безсила.

А. Бачу, що всі кругом сміються і Людмила Василівна і режисер і оператор.

Б. Сонце ліси поля води повітря все це святиня, яку маємо берегти..

В. Люблю твій шум і шепіт серед поля і серцем чую силу наливну.

Г. Ні спека дня ні бурі ні морози ніщо не вб'є любов мою живу.

РОЗПОВІДНЕ

ПИТАЛЬНЕ

НЕОКЛИЧНЕ

ОКЛИЧНЕ

ПРОСТЕ 

СКЛАДНЕ

Я цієї пісні раніше не чув, – сказав студентові Василь: – Ви її всю знаєте?

«Щось воно недобре»: подумав Андрій, удивляючись у пітьму.

«Може, я міг би вам допомогти?» – довірливо запитав незнайомець.

«М’ята», – прошепотіла Настя. – «Зійшла холодна м’ята».

Чоловік, піднявши злегка картуза, повагом промовляє – «Люди, схаменіться».

Хай замріяна весна тобі розкаже як вірно я тебе кохаю.

Ні не клич мене весно казала я їй не чаруй і не ваб надаремне.

А жовте листя осені шепоче щоб швидко-швидко йшла вже геть.

Хто вам сказав що я слабка що я корюся долі?

«П, - а , - П».

  «П, - а : - П».

 «П, - а , - п».

 «П! – а: - П».

 Батько сказав дітям, що час збиратися в дорогу.

  Сам до себе говорив Тимофій, що земля найкраще пахне восени.

  Карпо запитав, чи будете ставити паркан, чи без паркану обійдеться.

  Олена Петрівна запитала, хто купив Ользі таке гарне намисто.

З добра й любові приходить щастя (А. Мойсеєнко).

Працею людина сильна і красива (О. Гончар).

Шукаю вже не щастя а поради (В. Грінчак).

Ми маємо право на сум і любов. (В. Симоненко).