Розділові знаки при прямій мові

«Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби» — не втримався Хаєцький.

«Гриміла наша мінометна і гриміти буде!», — запевнили товариші Васю на прощання.

Прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати: «Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару».

Котився віночок по полю, просився у женчиків додому — «Возьміте мене, женчики, з собою та занесіть мене до господаря в стодолу»

«Христе, тікаймо!», — твердо й рішуче прошепотіла до неї Олеся.

Тоді громада загула прелюто: — «Вона ж свій злочин визнала прилюдно!»

«Це я, ваш Пірат, впізнаєте? — гавкав він крізь сльози, — О, який я щасливий!»

«Та не гавкай хоч ти мені. Чого б ото я гавкав», — жалівся дід.

«Мати Божа, Царице небесна, гукала баба в саме небо, — голубонько моя, святая великомученице, побий його, невігласа, святим твоїм омофором!»

Подивився ще раз з-під волохатих брів на хворого і сказав «Тут ти вдома. Зрозумів? На багато верстов кругом тут тільки праліс та звірі, а людей нема».

Як ударив вдруге, вона й попросилась: «Не рубай, коханий, бо я — твоя мила».

«Гальт! Руки вгору! Виходь!», гукнув німецький єфрейтор, з'явившись на порозі якраз у момент пострілу.

Подивився на чисту пелену снігу, а тоді написав пальцем великими літерами: «Судив і присуд виконав я — Григорій Многогрішний. А за що — цей пес сам знає».

«Ти, Михайле, — кажу, — хоч би разочок на неї глянув.Бач, як вона до тебе світиться».

Мама довго мовчить, потім зітхає і каже: «Вона любила твою тата». — А ти на нього схожий…

«Це кінець!» — нестерпною іскрою пронеслося у свідомості.

«Веди ж нас, Василю, до пана, — каже полковник Шрам. — Де він? Чи в світлиці, чи в пасіці?»

Сидить на поріжку й обриває пелюстки на ромашці, шепочучи: «Є — нема, є — нема, є…»

Тоді вдова Бобренчиха озвалась: «Та вуха ж в'януть на таку олжу! Вона сама Грицькові нав'язалась».

«Колись, дуже давно – розповідав нам дід. – Григорій був найдужчим парубком на всю губернію…»

«Що ж буде далі зо мною? – думав Микола. – Невже ж колись і Нимидора почує про мою смерть на чужині?» 

Запала тиша, як в страшному сні, Горбань сказав: «При чому тут пісні»?

«З тобою мова буде потім, — сказав Іван, — а я служу революції, Інтернаціоналу».

Уже як ішли в поле, сусід казав хлопцеві: «Перебрався б ти до нас!»

Драбиною її плещи, та добре кричала Кайдашиха Нехай не збирає яєць на нашому горищі

Гарно склав ти кобзарю пісню сказав високий чорновусий козак.

Добре вигукнув лікар коли я зробив цей перший крок А тепер ще раз 

Ет байдуже озвалася матуся то був не день то сполох був та й годі

Що ж йди Іванку покірно обзивалась Марічка Така нам доля судилась.

Одчини перше ворота озвався Шрам а потім біжи собі куди хоч.

А йдіть, діточки, полуднувать та й батька кличте крикнула Кайдашиха тонким голосом.

  Проводжаючи гостя Пантелеймон Гаврилович запитав Як здоров'я Шевчука

Словами: «Від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась» Євген Маланюк характеризує пізнього Павла Тичину.

Композицію роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» О.Білецький характеризував як «будинок з багатьма прибудовами й надбудовами».

Рильський наголошував, що «не тільки в художній літературі, а й у кожному слові людському увага до мови — доконечна річ для того, щоб думка знайшла свою справжню кришталеву форму».

Золя написав колись палку статтю «Що я ненавиджу», яка закінчується так: «А тепер ви знаєте, що я люблю, до чого відчуваю пристрасну любов ще з юних літ».

У статті про О. Кобилянську сказано, що «Класичним зразком алегоричної мініатюри є поезія у прозі «Рожі».

«Борітеся — поборете!» — цими словами Т.Шевченко став на захист усіх поневолених.

Сухомлинський вважав, що: «вміння читати — означає бути чутливим до змісту й краси слова, до його найтонших відтінків».

Борис Буряк пише, що: «В художній структурі сценаріїв і фільмів О. Довженка завжди присутній сам автор».

«П?» — а.

«П? — а. — П!»

«П, — а, — п».

А: «П?» - а.

  Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

  Люди добрі благала Соломія змилуйтесь прийміть нас до хати.

  Степан сказав що скоро знову вирушить у подорож.

  Дивлячись на людей усміхався і мій батько великий добрий чоловік.