Розділові знаки в складному сполучниковому реченні

Підбилися в зеніт Волосожари (?) і каже казку зірка до зорі.

Людина створила культуру (?) а культура - людину.

На лугах вже скошено траву (?) і літо буйне в береги ввійшло.

Дощ пройшов (?) і Київ зеленіє.

Тільки коники сюрчать (?) та перепел іноді підпадьомкає.

Зрідка пробіжить тут заєць (?) або спиниться на кручі вовк.

Ще мить (?) і Дрогичинська битва загримить.

Сині роси зблискували на травах (?) і сонце купалось на левадах.

Осінь сумна (?) та весело жити.

Чи то праця задавила молодую силу (?) чи то нудьга невсипуща його з ніг звалила.

Що таке присудок (?) і чим він виражається?

Зима невелика (?) та в неї рот великий.

Уже давно стояла ніч над землею (?) і зорі виблискували з темного неба.

Річка широка та глибока (?) а воля синя та чиста.

Пропав день (?) і собаки не брехали.

Повз вікно ішла морська ніч (?) і десь торохтіли підводи.

тому люди застібнули пальта.

і пішов дощ.

піднялася курява.

закружлявши листя.

і мама нас насварила.

і пішли гуляти

захопившись грою.

тому боялися іти до школи

Я з друзями прийшов у ті місця де ще стоять глибокі озерця, що, як дівчата, заглядають в очі.

Голова йому видалась неймовірно важкою, бо, коли захотів озирнутися, то йому було несила її повернути.

У народі говорять: що в цей час збереш, з тим і зиму проведеш.

Я люблю їхати на поле тоді коли ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями; коли обважнілі колоски черкаються об голову, об вуха; коли ниви поцяцьковані волошками та червоними маківками.

Хотілось би знати, не що він сказав, а як він сказав.

Ми не знали й коли розпочнеться зустріч.

Він обіцяв прийти, але не сказав, коли.

Син виріз заввишки, майже як батько.

Так гарно тут, що шкода ступати по непорочній сніговій білині.

Грім розмахнувся - і вдарив так, що здригнулася бджола.

Погода стояла сонячна так, що шибки на вікнах миготіли.

Клянусь боротись до загину так, як боролися батьки.

Досить бути любленим хоч би однією людиною, щоб почувати себе щасливим.

Дарма, що стояло тихе, сонячне безвітря, листя тріпотіло на деревах уздовж шляху.

Щовечора, як зіронька сходить, молодая дівчинонька в садочок виходить.

Пам'ять могла убити нас, коли б людина не мала рятівної властивості забувати.

Як тільки велике свято... .

... так що готуйте, мамо, вечерю.

Коли тяжко на душі... .

... аби розвіяти сум і тривогу.

хоч і часу зовсім мало.

адже ще часу доволі багато.

так що голодним не залишишся.

коли вдосвіта виїдеш.