синтаксис

відокремлена прикладка;

порівняльний зворот;

відокремлена обставина;

відокремлений додаток;

звертання.

Там, на рівному березі невеликої повноводної річки Почайни, виднілося чимале селище (В. Малик).

В імлистій долині, осяяній срібним промінням місячним, стояли широкі лани золотого жита та пшениці (М. Коцюбинський).

Непроглядний гай стоїть тихий та спокійний, темний та свіжий (Марко Вовчок).

 Зашуміла вода на низині, шукаючи виходу (Панас Мирний).

Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і холодків ( М. Коцюбинський).

 А крізь виноградне листя веранди сонце сходить росяно, червоно (О. Гончар).

Це справді скидалося на удар (Ю. Мушкетик).

 Тепер на Десні тривожна тиша (О. Десняк).

Весною в селі встають рано (Григорій Тютюнник).

 Від річки потягло ранковою вогкістю (І.Чендей).

Ріка була схожа на бурхливу, бунтівничу душу гір (Є. Гуцало).

Книга — то джерело знань (І. Цюпа).

Його полонили не так багатства наявних рослин, як життєва сила їх, розкішність весняна… (І. Ле).

Линь, моя пісне, мов чайка прудкая (Леся Українка).

І пустиню опанують веселії села (Т. Шевченко).

Колоски, наче з чавуну вилиті, яскріли аж до самого обрію (А. Камінчук).

Хліб пахне солодко, як пахнуть меду соти (Л. Забашта).

 Де-не-де біля ярів синіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець (М. Стельмах).

В пасіці пахло медом, пахло молодою травою та польовими квітами (І. Нечуй-Левицький).

Прозору тишу протинав стук дятла по дзвінкій корі, наче бив він у дерев’яний дзвоник (Ю. Яновський).

Кожушок на ялинці геть свіжий і, ше недавно чорний од літнього тепла, тепер посвітлів (Є. Гуцало).

Тут кожен камінь пише заповіт і кожна гілка шле адреси літу (А. Малишко).

 Тригуб дивився вбік і, здавалося, нічого не чув, а може, не хотів чути (С. Журахович).

Мов пушене ядро з гармати. Земля круг Сонця творить цикл (П. Тичина).

Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був зразком людської працьовитості (В. Скуратівський).

Орися росла собі, як та квітка на городі (П. Куліш).

 Гілка сунулась по воді поволі, а далі ніби побігла на лотоки і шубовснула під колесо (І. Нечуй-Левицький).

 У неділю рано, як сонечко грало, виряджала мати дочку в чужу стороночку (Нар. творч.).

Вода сміється і невинно одбиває в собі блакитне небо з білими хмарками (М. Коцюбинський).

Ліс стоїть мовчки, та проте смереки шепочуть щось (М. Коцюбинський).

Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм (О. Довженко).

Іноді глибоку тишу порушує стукіт дятла чи шерех збитої білкою кедрової шишки (О. Донченко).

Вдалині хиталися дерева і синів задумано прибій (В. Сосюра).

Опаде на землю лист, застелить жовтими килимами вулиці, подвір’я і левади (І. Цюпа).

Я на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать і, несучи вагу ту страшную, буду пісню веселу співать (Леся Українка).

А тепер у серці щось тремтить і грає, як тремтить у серці гілка золота (М. Рильський).

Там, де рідні кожна стежка і стеблина, бродять мої думи і пісні мої (В. Сосюра).

Вона все співала та співала, доки не сховалась на леваді в вербах (І. Нечуй-Левицький).

Як я люблю оці години праці, коли усе навколо затиха під владою чаруючої ночі (Леся Українка).

Коли орел кидається до бою, він ховає своїх дітей (Ю. Яновський).

 Реве, стогне хуртовина, котить, верне полем (Т. Шевченко).

За хутором — глибокий яр, зарослий дубами, осичиною, бере- зами(І. Цюпа).

На лісовій дорозі, порослій мохом, роса (А. Камінчук).

Багато є таємниць, і одна з найбільших з-поміж них — мова (І. Вихованець).

Потемніло, завітрило, закрутила курява (С. Васильченко).