Синтаксис 2

Де будуть шанувать, там будемо ночувати (Народна творчість).

Коли моє не в лад, то я з своїм назад (Народна творчість).

Як захоче коза сіна, то до воза прийде (Народна творчість).

Україно, рідна Батьківщино, доки жити буду, доти славитиму тебе.

Я люблю, щоб сонце гріло, щоб гукали скрізь громи (П. Горецький).

Буду тебе ждати тоді, коли вишня біла вигляне в саду тихо і несміло.

Де хата не метена, там дівка не плетена (Народна творчість).

Природа підкоряється лише тому, хто сам підкоряє її (М. Пришвін).

Іду веселий сам-один, де небо впало біля жита (А. Малишко).

Говорити все, що набіжить на язик, безглуздо (Ян Коменський).

Язик довгий у того, у кого докази короткі (Народна творчість).

Слово, що йде від серця, завжди проникає в серце (Нізамі).

Лиш той герой, хто першим кроком осяг незвідані путі (М. Рильський).

Там ледарі живуть, де хата небом пошита (Народна творчість).

Пам’ятайте, що вдячність – це така риса характеру, яка є результатом виховання (Д. Карнегі).

Не може бути, щоб брат у лихій годині не підтримав брата (Н. Рибак).

Де відвага, там і щастя (Народна творчість).

Я для пісні вікно розчинив, щоб вона залила мою душу (В. Сосюра).

Листя горобини з зеленого стало жовтим, так що його важко було відрізнити від ягід (В. Гжицький).

Бачу за морями золоті дороги, де припав до неба синьоокий степ.

Цілу ніч на зорі я не спала: прислухалась, як море шумить (Леся Українка).

Хто знання має, той мур зламає (Народна творчість).

Любіть працю, бо в ній найбільше щастя (І. Багмут).

Місяць, підводячись вгору, пірнає в загустілу хмару, так що видніється лише срібний край (М. Стельмах).

Якби на кропиву не мороз, вона б усіх людей пожалила (Народна творчість).

Важко бути щасливим, якщо реальність твого життя далека од твоїх бажань (С. Козак).

Теплий туман слався по полю і наливав балку по самі вінця, так що потопали в ньому луги (М. Коцюбинський).

Намалюй мені ніч, коли падають зорі (М. Петренко).

Пташки, що влітку так співали, у ірій вже поодлітали (Є Гребінка).

Якби його воля, кожному заліз би в душу, пробудив би совість.

І душа ніжнішою стає, як твої сподіванки і мрії у життя вливаються моє (В. Симоненко).

Хоч нашу правду не здолать нікому, за неї стій грудьми на повен зріст (І. Ребро).

Хоч була рання весна, але надворі було вже гаряче (І. Нечуй-Левицький)

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних.

Солодко слухать цю одвічну музику степу, що її ні на яких планетах не буде (О. Гончар).

Мова одна у нас така – уся співуча і дзвінка, уся плакуча і гримуча.

Якби його воля, кожному заліз би в душу, пробудив би совість.

Ви чуєте, як дзвонить колос у вікна повечірніх зір? (М. Сингаївський)

Усі з нетерпінням чекали, коли зацвітуть яблуні (І. Цюпа).

Розкажи, як за горою сонечко сідає (Т. Шевченко).

Сонце пекло так, що й уночі степ пашів (Ю. Яновський)

Де громи гриміли смертю огняною, зливи прошуміли сивою стіною.

Держімося землі, бо земля держить нас (Народна творчість).

Хоч тепло ще, та осінь вже підходить жартома (Н. Забіла)

Сонце пекло так, що й уночі степ пашів (Ю. Яновський).

Де громи гриміли смертю огняною, зливи прошуміли сивою стіною.

Держімося землі, бо земля держить нас (Народна творчість).

Хоч тепло ще, та осінь вже підходить жартома (Н. Забіла).

Як без раннього світання день не піде по полях, так без першого навчання до наук закритий шлях (П. Воронько).

Мабуть, тому, що село коло річки близько, таке все свіже, зелене та яре (Марко Вовчок).

Хоч у житті стрічав тебе я рідко, та все ж мені той спогад серце гріє.

Коли жайворонок співає, затихає усе довкола (П. Грабовський).

Вклонитись можна юності своїй, якщо знаходиш квіти власних мрій у торжестві утвердженої справи (Л. Дмитерко).

Там батько ходить з сонячним чолом, бо сонце чуб на промені позичило (О. Лукашенко).

Бувають роки, коли гриби самі у кошик лізуть (В. Скуратівський).

Гора була така, що з неї спускались цілий день (О. Гончар).

Бузок розпустився, так що закрив вікно (З газети).

Там, де зорі сяють з-за гори, над водою гнуться явори (Л. Глібов).

Як мені пшениця родила, то мене й родина любила (Народна творчість).

Намалюю вітер в полі на роздоллі, щоб мені розвіяв всі жалі і болі.

Золотиста крапля, мов сльоза, зависла на пальці (З газети).

І виходить русалонька в поле виглядати, щоб побачить милого (Леся Українка).

Косарі затягнули пісню так, що аж луна пішла (І. Нечуй-Левицький).

Вмій жартувати, та знай, коли перестати (Народна творчість).

Доки не помучишся, доти не научишся (Народна творчість).

Косарі затягли пісню так, що аж луна пішла понад ставом (І. Нечуй-Левицький).

Не шукай правди в других, коли в тебе її нема (Народна творчість).

Здоровенний дуб розлігся, розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним (М. Коцюбинський).

Коли грім на голе дерево – жди дощового літа (Народна творчість).

У природі ніч існує для того, щоб у тиші росло усяке зілля і відпочивала людина (М. Стельмах).

Хто не довго спить, тому щастить (Народна творчість).

Хай мовиться слово дзвінке, як ніколи! (М. Рильський).

Щоб уникнути суперечки, треба бути дипломатичним (З газети).

Сумую знов за невідомим, що манить завжди далиною (П. Воронько).

Куди не гляну – владно скрізь зима господарює (Д. Луценко).

Як сніги розтануть білі, зашумлять Карпати (М. Коцюбинський).

Кому правди не треба, тому й честь не потрібна (Народна творчість).

Щоб розпізнати людину, треба її полюбити (Л. Фейєрбах)

Якби не поезії давнії чари, убогі жили б ми, понурі, як хмари.

Як учням віддаси усе найкраще, то й сам сягнеш нової висоти.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумливому мареві

І заблудився я в ту пущу темну, котрій, здавалось, і кінця нема.

Скільки голів, стільки й умів (Народна творчість).

Куди серце летить, туди й око глядить (Народна творчість).

Я вдихаю повітря, але не знаю, що пахне (М. Стельмах).

Моя Батьківщина – це крила орла, що лине до сонця з туманів.

Десь коні ржуть і глухо грають сурми (Л. Костенко).

Ще сніг кругом, ще голі віти в дуба, ще не курличуть в небі журавлі.

Вмирає людина але живе краса – краса природи, краса творення.

Усе життя - це вічність, а вічність – це хвилина (М. Сингаївський).

Поле має вуха, а ліс – очі (Народна творчість).

Друга шукай, а знайдеш – тримай (Народна творчість).

Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали (М. Коцюбинський)

Посіє народ вчасно – вродить пшениця рясно (Народна творчість).

Старі люди кажуть, два хитрих мудрого не переважать (Л. Глібов).

Була то пісня лебедина, у звуках сльози всі злились (М. Чернявський).

Я люблю їхати на поле тоді, як ниви зеленіють зеленими хвилями.

Люди, які жертвують усім для інших, творять свою справу.

Кому правди не треба, тому й честь не потрібна (Народна творчість).

Вікна завішували шторами, через те що сонце пекло немилосердно (З газети).

На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні (Л. Смілянський).

На схід сонця квітнуть рожі і будуть дні погожі (П. Тичина).

Зайця ноги носять – вовка зуби годують (Народна творчість).

Небо здається таким прозорим, чистим, ніби й не пройшла щойно буря, злива (З газети).

Хмари розповзлися / виглянуло сонечко (К. Гордієнко).

Трапиться слово зрадливе / геть його, сину, жени (Б. Олійник).

Там був звичай / кожен із гостей садив дерево чи кілька дерев.

Вода все змиє / тільки злого слова ніколи (Народна творчість).

Ніч прозора, безшумна, тепла ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря

Махнула птиця крилом закрила півсвіту чорним рядном (Народна творчість).

Я збагнула що забуття не суджено мені (Леся Українка).

По-весняному перегукувались в гаю пташки струмочок збігав в долину з кручі .

Бачу здалеку хвиля іскриста грає вільно по синьому морі (Леся Українка).

Здобудеш освіту побачиш більше світу (Народна творчість).

В осінній час сім погод у нас сіє, віє, туманіє (Народна творчість).

Лагідне слово є ключем до серця (Народна творчість).

Ти не кликав з собою – я йшла непрошена (Г. Чубач).

За селом шелестіли хліба і пахло полином (А. Головко).

Щасливий, хто сни має милі

Якби мої думки німії та піснею стали без слова, вони б тоді більше сказали, ніж вся моя довга розмова (Леся Українка).

Ми знайшли велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше (Остап Вишня).

Тихо в садку, тихо в місті, бо пізня година (Леся Українка).

Коли настала тиша після бою, у комишах знайшли ми журавля.

У книги люди, наче бджоли в соти, знесли сяйливий, чародійний мед (Д. Павличко).