Синтаксис і пунктуація

Дзвін шабель, моя Україна, сонцем осяяна;

пісня солов’їна, синь гаїв, шепіт і зітхання;

міниться і лине, снишся мені, на воді;

у радості, голубе небо, хмари пливуть.

назустріч мені

прийти на зустріч

вийти назустріч

неочікувана зустріч

збиратися на зустріч

чверть на сьому

без чверті сьома

за чверть сьома

чверть до сьомої

чверть по шостій

Батько й мати зраділи.

Батьки були на сьомому небі.

Батьки почали радіти.

Батьки дуже зраділи.

Батьки, на щастя, зраділи.

Ми з тобою наче пара голубів.

Ми усі розбіжимося по русифікованих містах.

Кожен із нас розумів серйозність ситуації.

Ці дві жінки такі несхожі.

І місяць по кімнаті розкинув сатин.

Пісок і літо, дощі та райдуги

Треба вже додому йти 

Все навколо зеленіє 

Хочеться спочити в холодку 

Весело в саду 

зовсім ігнорувати 

обізнаний знавець

юний підліток 

попередній досвід 

 нагальна справа 

Ми все оформили згідно положення.

Конкурс провели відповідно до вимог Міністерства освіти і науки України.

Вам треба здати наступні документи: заяву, характеристику й фотокартку.

Зустрінемось за десять до восьмої.

Останнім часом у школі проводять цікаві заходи.

поетеса Ліна Костенко, ніч циганка, річка Ворскла 

пісні мрії, лікар терапевт, баба Параска 

дієслово зв’язка, гори Карпати, готель «Київ» 

озеро Синевир, птах орел, місто Орел 

учениця Петрова Ганна, квіти калачики, співці кобзарі 

солодкий, пресмачний,великий

розумний,високий,цікавий

комп'ютерний,міцний,широкий

товстий,гігантський, впливовий

бюрократичний,сліпий,матовий

Розмови, погляди, пісні це наймиліші спогади.

Ні, не вагання рівновага стала долею митця. 

Усе закарбувалося в пам’яті розмови, погляди, пісні. 

 Розмови, погляди, пісні усе закарбувалося в пам’яті. 

Усе розмови, погляди, пісні закарбувалося в пам’яті

1б, 2в, 3г

1в, 2а, 3г

1г, 2а, 3б

1а, 2г, 3б

 Хто не знає грабельок звичайних з родини геранієвих?

Темна ніч сповила спорожніле місто

Багато слів написано пером.

 Вороний не вагається, скаче прямо на Всеволода

Стежка вузенька.

Цілий каскад водоспадів можна побачити на річках Пістинці, Яремчі .

Високе синє небо в лісі здавалося ще дальшим і недоступнішим.

Наша історія — це історія віковічної боротьби українського народу за своє місце під сонцем (М. Горинь).

Люблю слухати, як гудуть бджоли.

Бліде небо мигтить зірами до блакиті, що оповила степову далечінь.

Ріка в бігу аж до самісінького моря прозора вся, хоч з берегів і каламуть.

Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим.

Де щастя упало, там і приятелів мало.

І неначе ще й досі я чув, як в акаціях вітер шумить.

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок із пожовклим листям.

Дрібні хвилі зливались докупи, мов брили зеленкуватого скла, непомітно підкрадалися до берега, падали на пісок і розбивалися на білу піну.

Там, де шахти розпростерли темні крила над селом, вже за обрієм блиснуло золоте зорі весло.

Вогню не засвічували, бо ясно світив місяць у небі. 

1г, 2а, 3д, 4б.

1а, 2г, 3д, 4б.

1г, 2д, 3а, 4б.

1г, 2б, 3д, 4г.

Ранок.

Світає.   

Задзвонили в усі дзвони по всій Україні.

За одного битого двох небитих дають.    

безособове  

називне

неозначено-особове    

означено-особове

безособове

називне

неозначено-особове   

означено-особове

безособове  

означено-особове

неозначено-особове 

називне

Без діла слабіє сила.   

Держи язик за зубами.

Усяка порада добра тільки до часу.      

Дурний язик – голові не приятель.

Як хороше лягти горілиць і безтурботно дивитись на небо.

Човен гойдається, мов колиска.

Тиша...Блакить...Сонце...Солоний вітрець...

Зітхає море.

 Була б охота знайдеться робота.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Білі мухи налетіли все подвір’я стало біле.

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б’ють меди скажені.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

І журиться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад

Лиш храм збудуй а люди в нього прийдуть

Гроза пройшла і грім ударив десь збоку

Тут землі щедрі.

Тільки Слово пам’яті спасенність

Літній луг як різнобарвний килим

Слово не горобець.

означенням

обставиною

присудком

додатком

Забуваючи зайве глибше пізнаєш необхідне.

Із садка виходимо повільно й тихо крадучись.

Горітимуть свічки весняних журавлів перетинаючи наскісно небо.

Виховуючи свою дитину ти виховуєш себе.

Від козаччини до Чорнобиля - усе українське життя стає епосом.

Весна - художник дуже знаменитий.

Нашу індивідуальність створює пам'ять.

Митець - створіння примхливе й складне.

Сльзи гарячими солоними струмками побігли по щоках дівчини.

Холодний вітер різкими голками впивався в обличчя.

вітер тихо гойдає засніжені квітами віти.

Старий віл не піде на ріллю.

Жваво, з козацькою енергією заходився Семен ставити хату.

Мій брат став дизайнером.

Сократ почав промовляти знову.

Ми почали співати в один момент.

серед яких круглий срібний красень.

а хвилі моря мерехтять блискітками.

ніби казковий чарівний килим.

завтра буде сонячна днина.

Вечір був тихий.

Обличчя стало мов камінь.

 І зозуля кувати перестала.

Тато просить зачекати.

Хлопчик намагався заснути.

Твоє життя - то зорі світанкові, то сонце у негоду, дощ у спеку.

Десятки шкіл почали навчальний рік у нових приміщеннях.

Кожен з нас любов свою зберіг від зради, від зневаги й від смерті.

Чорне море омиває Кримський півострів.

Ой три шляхи широкії докупи зійшлися.

Ми все життя утікаємо від печалі та горя, як утікають хвилі від штормового моря.

Якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю.

Пам`ять могла б убити нас, якби не мала рятівної властивості забувати.

Не боїться любов розлуки, не дається печалі в руки, хоч за те не дають медалі.

До замку підходили аж наступного вечора, бо туман не сходив усю ніч і тільки вранці упав на землю, прибитий дощем.

Де колись стояла повітка, там тепер давні вербові кілки стали товстими і здоровими вербами.

На небі тремтіли ще досвітні зорі, коли зимовий ранок засівав уже землю срібним снігом.

Гасли вікна, бо вже синій день дивився крізь намерзлі шиби до кожної хати.

Високі стовпи диму вилітали з верхів у небо високо-високо, неначе несли туди людські сльози, прокльони, молитви.

Край неба на сході помітно блідне, так що в ньому вже можна розпізнати сіру пелену розірваних вітром хмар.

Самотою повзли між хатами брудні дороги, неначе плазували чорні гадюки.

Іди туди, де люди творять світло і ставлять хрест на темне і старе.

Я люблю, як , буває, осінню пахне яблуками в хаті.

Зблиснула у світлі фар течія річки, що сонно перекочує хвилі й молочно спалахує в темряві.

Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки.

Люблю, коли в вікно розкрите шумлять безжурно дерева.

Небо синішало, рожева пляма на заході танула й затягувалась в матовий димок вечірнього присмерку.

Приїхали до лісу - зійшло сонце.

Низько біжать димчасті хмари, жалібно кигичуть на вітрі чайки.

Тихо шелестіло листя верболозу; сичала під ногами гостролеза осока.

Орбіту літа дописав листок і ліг на стежку, що прямує в осінь.

Завжди приємно було згадувати все, що зробив доброго, бо тільки воно вводить нас у коло інших людей , робить їх братами.

Подвір`я аж сяяло чистотою і острівці квітів цвіли по ньому там і там.

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь.

1б, 2в, 3а

1а, 2г, 3б

4а, 2б, 3г

4б, 1а, 2г