Синтаксис. Складносурядне речення

розриваючись громами і метаючи блискавки в усі куточки неба

і напувала спраглу землю, стомлену спекою

що аж лячно було глянути в вікно

і блискавки шмагали потріскані від спеки поля

Ще немає ні людства, ні преси, ні головліту, а цензура вже є... (Л. Костенко)

То шумів зелений лист, то в вінку мінився злотом ряст весняний, то золотим дощем лились пісні (Леся Українка)

Він десь пішов і не вернувся, проте тут була його тінь, була про нього згадка (У. Самчук).

А ти вийшла — і сталося чудо якесь...(О.Олесь)

[ ], але [ ].

[ ], [ ], і [ ]

[ ], [ ], і [ ],і [ ]

[], і [].

Нехай ще раз послухаю, як те море грає.

Защебетав соловейко- пішла луна гаєм.

Настане час - і піде все в архів.

коли ми повернулися з екскурсії.

як і очікуваного декілька днів сонця

проте клекотав сильний прибій

Гасне заграва – і багряний відблиск на снігу згасає.

Природа, позбавлена тепла і сонця, готувалася до зимового спочинку.

Скрізь снігові замети, а на деревах де-не-де рум’яні яблука пломеніють.

Пустка була навколо, і все було незнайоме.

А залишивши на ній неприкриті плями.

Б дарма що була середина жовтня.

В а вечір видався дивовижно теплим.

Г і перетворив галявину на строкатий візерунок.

коли вибігав у двір старий кіт.

і різко тараном падали вниз.

та вимальовували в ньому арфу.

і розбивали небо блискавки.

Сталося щось таке, чого не могло статися.  

Тепло було, й вишні цвіли рясно 

Де господар добре робить, там і поле буйно родить.

Земля висохла так, що під ногами дзвеніла.  

 і, та, але, хоч, то, бо, хай, мов, й;

 або...або, то...то,хоч...хоч, не тільки...а й, не тільки...але й;

 ні...ні, і, та, й, проте, зате,поки, аби.

а,але,та,бо,аж,а також

Опівдні насунулися хмари і зависли над молодими садами.

Земля не може жити без сонця, тому що все живе загине.

Людина народжується,аби робити добро.

 Забілена в тумани Говерла чатує на обрії, та зорі тремтять у нічній прохолоді.

Я завжди мріяв написати пісню про маму, але різні поети всі слова вже сказали.

Якщо прийшла думка до серця, то з вуст зірветься слово.

 Загадкова усмішка знову засвітилася на обличчі, пальці спокійно пішли по клавішах.

Де рідний край - там під вербою рай.