Складне речення

Обважніле гілля дерев, зелень кущів, картоплі — все ніби порозбухало водою (О. Гончар).

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні (Л. Костенко).

Ясне сонце геть підбилося вгору, розсіває своє золоте марево по зеленій долині (Панас Мирний).

Квітчає парк падучим листом карнизи, ліхтарі, дроти, встилає килимом барвистим бульвари, вулиці, мости (І. Вирган).

Коні бігали без вершників і Половці не впізнавали один одного (Ю. Яновський).

У полях диміла місячна курява і тихим посвистом бриніли жита й пшеничні ожереди (М. Стельмах).

Сіявся дрібний дощ і зразу замерзав на кущах, на траві, на деревах (О. Донченко).

Вже листопад підкрався з-за дубів і гай знімає золоту перуку (Л. Костенко).

Друзі, висівайте доброту, бо вона, як хліб, потрібна людям (Д. Луценко).

Земля тремтить у млості, і ронить пелюстки, і невідомі гості злітаються в садки (М. Рильський).

Навкруг рясні стоять сади, платани і каштани, та шелест верб у пам’яті не тане (М. Рильський).

Існує ще й таке правило: вітаючись і прощаючись з людьми, малознайомими або незнайомими, слід уникати скорочених форм вітань і прощань (А. Коваль).

В глибокому яру ніби в’ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла (І. Нечуй-Левицький).

А

Б

В

Г

Д

А

Б

В

Г

Д

Над берегом послався невеликий, густо зацвічений білою ромашкою луг (В. Козаченко).

Неволя, як той чад, задурманила людям голови (Панас Мирний).

 Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці (М. Коцюбинський).

Гаснуть у плавнях комети, тихо вмирає на заході ніч (А. Малишко).

Рожевий пил спадав, синіло все кругом, і коси золоті зоря вплітала в трави (В. Сосюра).