Складне речення

Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. 

Яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. 

На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади.

Греблі обсаджені столітніми вербами. 

В глибокому яру ніби в'ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла. 

Глянеш з високої гори на той ліс, і здається, ніби на гори впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалась складками, позападала в вузькі долини тисячами оборок та жмутів.

На дзвіниці вдарили в дзвін, і тонкий дзвінкий гук задрижав і розлився по селі на всі долини.

Він ударився об близьку гору, вкриту лісом, одскочив і залунав коло дальшого шпиля, а там далі розлився десь далеко понад густим лісом та все лунав слабко та тихіше й замирав десь в тихих лісових западинах.

Кайдаш прийшов до церкви; церква була ще заперта. 

Над лісом розлився дивний спокій, а дзвін ґув та дрижав над шпилями, тричі одбиваючи свій згук.

Карпо накинув свитку на плечі й пішов на той куток, де жила Мотря Довбишівна.

В самому кутку того яру блищав маленький Довбишів ставочок. 

Кайдаш сидів, мов дерев'яний, і на його лиці розливався якийсь смуток та жаль.

Передня вісь хруснула, як тріска, а колесо зав'язло в рівчаку.

Рукава по лікті були мокрі, і з їх текла патьоками вода.

Кайдашиха погасила каганець, і в хаті все стихло і втихомирилось.

Довбиш був багатий чоловік; він жив на самому кінці села, там, де глибокий яр входив у ліс вузьким клином.

Сонце било на Мотрю косим промінням, освічувало її з одного боку, обливало жовтогарячий кісник на голові та червоне намисто на шиї.

Мотря сіпнула глиняника до себе; шматок горшка зостався в Карпових руках. 

Довбишка зараз угляділа під хатою дві смуги розлитої глини і два глиняники, що качалися серед двору.

Цілий куток їздить через гору, а я буду її розкопувать.

Старий Кайдаш тільки рукою махнув, розпрягаючи воли: були пани, шляху не розкопали, настала волость, а шлях все-таки не розкопаний.

Мотря бачила, що Карпо залицяється до неї, і здержувала свій гнів.

Карпо тим часом прийшов додому й застав уже батька й матір дома.

Саме тоді з крутого шпиля з'їжджали два вози з снопами, неначе два стіжки котились з гори.

Не встиг Кайдаш набідкаться, як задній віз нагнався на передній і перекинувся.

Всі люди, що сиділи коло церкви, повставали й почали хреститься.

Кайдашеві було видко увесь шпиль, на котрому стояла церква, всіх людей коло церкви.

За ним слідом пішов і Карпо, щоб подивитись на Мотрю.

Ніхто не догадавсь, що він найняв музики для однієї Мотрі. 

Оддалеки він спідлоба дивився на Мотрю, як на її плечах манячіли довгі кінці стрічок, як дріботіли в танцях її червоні чоботи, як бряжчало на шиї добре намисто з дукачами.

Я б обсадила черешнями двір, щоб і твого голосу не було чуть.

Як зійдуть зорі на небі, я видам матері вечерю та й вискочу на часок у садок.

Мотря крутнулась перед ним так швидко, що її стрічки обсипали йому лице, ніби пухом.

Довбишка виглянула в вікно й догадалась, що Кайдаші йдуть на розглядини. 

Там так пильнує коло роботи, що й не розгинається.

Вона вмилась, стала перед образами й довго молилась, доки Мотря не наклала в горщик картоплі, буряків та капусти

Мотрі стало легше, що свекрушині очі не слідкують за її руками. 

Вона була рада, що взяла в свою хату добру робітницю, і почала залежуватись. 

Адже ж як збіжить сало, то борщ доведеться хоч собакам вилляти.

Сім'я літом мало сиділа в хаті, менше стало колотнечі.

Кайдашиха тішилась онуком, колихала його, гойдала, а Мотря мусила робити всю важку роботу за себе й за свекруху.

Карпо й Мотря, заробивши літом собі хліба, вже знали, що вони їдять свій хліб, а не батьківський. 

Хоч мені й пани не стелять під боки пухових подушок, але ж i я пряла на тонке полотно, може, більше од вас

Кайдаш ухопив кочергу й замірився на молодиць; вони його ніби й не бачили і все репетували та лаялись.

Кайдаш з Кайдашихою то приступали до Карпа, то оступались, як хвилі б'ють у скелистий берег та знов одходять од його. 

Карпо зблід, як смерть, а тонкі губи, міцно стулені, стали зовсім білі, неначе полотно.

Він почутив, що вся кров налилась в його голову, заливала йому вуха, очі; він почув, що в його вухах задзвеніло й зашуміло, й зашелестіло, а в очах все в хаті почало крутиться.