Складне речення

Я бреду далі серед високих кущів, серед гілляк, напоєних дощем і вони зрошують мене все знову і знову.

І люди йшли під гору ту круту і знову всім незміряні красоти відкрилися в маленькому струмку.

Пробіг автомобіль і синя хмарка диму за ним розвіялась.

Ще мить і сад загубить пишну вроду.

Вдосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні на горищах.

Прозорий струмок перетинав стежку і через нього було перекинуто кладку з сухої деревини

Одна, більша, тварина кинулась уперед і на той рух умить зреагували двоє.

Вода у неглибокому колодязі виявилася справді смачною і нікуди вже далі од цієї хатинки і колодязя йти мені не хотілося.

і, й, та, ні…ні, ані…ані.

але, і, зате, проте, однак.

та, ні…ні, чи, хоч…хоч.

або, чи, або…або, чи…чи, то…то.

Тепер така на світі наковальня, що треба нерви мати, як дроти.

Вже так натомився за краєм своїм тужити, що вірші, здавалось, ридають уже під пером.

Чи не тому, що гомін гаю нас учить вірити в казки, цю казку так оповідають любовно в нас поліщуки?

Не кажи, що не маю рації, і докорами не карай.

Тепер така на світі наковальня, що треба нерви мати, як дроти.

Вже так натомився за краєм своїм тужити, що вірші, здавалось, ридають уже під пером.

Чи не тому, що гомін гаю нас учить вірити в казки, цю казку так оповідають любовно в нас поліщуки?

І, настрілявшися, вертались ми щасливі, дарма що промахів чимало в нас було.

Тепер така на світі наковальня, що треба нерви мати, як дроти.

Вже так натомився за краєм своїм тужити, що вірші, здавалось, ридають уже під пером.

Чи не тому що гомін гаю нас учить вірити в казки, цю казку так оповідають любовно в нас поліщуки?

І, настрілявшися, вертались ми щасливі, дарма що промахів чимало в нас було.

сурядний і безсполучниковий;

підрядний і безсполучниковий;

сурядний і підрядний;

. сурядний, підрядний і безсполучниковий.

Сонця так багато, що небо аж побіліло від нього.

Прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах – так багато відкрив мені цей блискучий твір.

На небі збиралися великі хмари, так що можна сподіватися дощу.

Тому, що немає в житті забуття, ніколи немає спочину.

Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.

Та не злічить віків, що встигли вже пройти.

Грицько побачив, що Семен рве ягоди, і зупинився.

Я люблю їздити на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями.

Гаряча хвиля раптово вдарила в серце у руках він тримав гарно вишиту шовковою заполоччю сорочку.

Климко підвівся ноги одразу загули і налилися гарячим.

На луках туманець при самій воді стелеться лелеки вздовж дороги походжають.

Дивлюсь позаду мене вода озеро.

Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на вогонь.

Обережні й лякливі, сарни належали лісовій гущавині, належали таємниці і я звідав таке відчуття, наче ця заказана таємниця постала переді мною наяву, тепер я можу приглянутися до неї пильніше.

Над ними зумлили комарі, біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна імла.

Загадка – це чарівний світ поетичної таємниці і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх його мистецьких та господарських звершень.

А тим часом місяць пливе оглядать небо й зорі та землю й море.

У моїй душі бриніли людські голоси і ні вдень ні вночі не давали спокою.

Підемо до лісу або в гай на прогулянку.   

Жовтороте ластів’ятко силилося вилетіти з гнізда та ще не змогло.